10 заповідей як виховати щасливу дитину: особистий досвід психолога

А у вас теж часом смикається око від того, що чадо буквально перевертає весь будинок догори дном? Таке улюблене, рідне, схоже на ангелика, але все ж інколи доводить до нервового тіку.

Напевно, як би ми не були щасливі від того, що у нас з'явилася дитина, все ж іноді наступають такі моменти, коли батькам стає непросто бути, власне, батьками. Життя змінюється, стає іншим, незрозумілим. І, звичайно, нас з вами — мам і тат, — дуже хвилює те, як дати дитині привід для щастя, як виховати її гідною людиною, як розкрити в ній потенціал і дозволити всім здібностям і талантам розкритися на повну.

Тому головний редактор та психолог apteka24.ua Юлія Щербаченко вирішила поділитися з вами найціннішим лайфхаком по вихованню, який допоможе знайти спільну мову з дитиною, підготувати її до дорослого життя, навчитися її розуміти та створити таку обстановку, в якій навіть не виникає приводу для сварок.

Тільки ви не думайте, що тут будуть якісь незрозумілі й важкоздійснювані правила! Усе це дуже просто й легко виконується на практиці. І ми це знаємо не з чуток, тому що самі користуємося цими методами.

Отже ... 10 заповідей виховання дитини, які круто змінять життя мамам, татам і їх дітям.

З цього все починається, хоча важко уявити, що карапуз, який тільки й вміє що бути машиною з виробництва дитячої несподіванки, може бути ще й людиною, з якою можна домовитися. :) Але це так. Дивіться на свою дитину, — і не важливо, скільки їй років (рік, десять або вісімнадцять), — дивіться і постарайтеся побачити в ній ту особу, якою вона стане, коли виросте. Це вона зараз маленька. Але якщо до дитини ставитися як до істоти без свідомості, то у вас сформується така поведінка, яка спочатку буде придушувати формування сильної й незалежної особистості.

Уявіть, що перед вами доросла людина. Як ви будете з нею поводитися? Ви будете на неї кричати? А бити її? А змушувати робити щось авторитарним тоном? Скоріше за все, ні. Ви відчуваєте, що до дорослого потрібно звертатися інакше. Ви будете його просити, а не змушувати, ви будете чемні, ви будете поважати його.

Так ось, дитина — це майбутній дорослий. Кожен раз, коли дивитеся на неї, пам'ятайте про це. Ваше ставлення до неї зміниться, ви дасте їй більше свободи, вона відчує повагу, і буде розвиватися людиною, яка може мислити вільно.

Звідки беруться невдахи, які ніяк не можуть домогтися успіху в житті й постійно працюють під керівництвом сильних світу цього? А ось як раз з дитинства, у якому їх прояви особистості придушували батьки.

Дитина — це tabula rasa, чиста дошка. Ми всі, по суті, протягом життя дотримуємося того світовідчуття, відчуття себе й поведінки, які засвоїли ще в дитинстві у відносинах з батьками. І зламати мислення, закладене в перші роки життя, потім дуже складно. Давайте не будемо піддавати своїх дітей такого випробуванню. Давайте відразу дозволимо цьому майбутньому дорослому розкритися. :-)

Це, звичайно, не означає, що однорічному малюку одразу треба все дозволити й кинути його напризволяще. Ми говоримо не про це. Ми говоримо саме про ставлення, адже якою б не була поведінка й вчинки, ставлення завжди відчувається. І саме воно вибудовує відповідну реакцію.

Поважайте майбутнього дорослого, але не забувайте, що він все ж майбутній. :-)

Багато хто з нас вважає, що виховання — це свого роду інструмент, який дозволяє зробити дитину слухняною. Але що таке слухняність, по суті? Якщо подумати, то це не більше ніж беззаперечне виконання команд. Якщо так ставитися до виховання, то ви будете бачити перед собою маленького чоловічка без своєї волі й своєї думки. Згодом така модель підкріплюється. Дитина сама починає вірити в те, що вона нічого не вирішує.

Ви знаєте про те, що протягом періоду дорослішання дитина проходить кілька вікових криз? Перша серйозна криза відбувається у віці трьох років. У цей момент дитина починає чинити опір батькам, бунтувати, відстоювати свою думку, намагатися робити все самій та навіть наперекір батькам.

Три роки — це якраз той вік, коли у дитини з'являється свідомість. Дане психічне новоутворення пов'язане з тим, що дитина починає говорити. Коли малюк починає вживати слово "я" і говорити про себе від першої особи — це і є сигнал про те, що він вже усвідомлює себе як окрему особистість.

Ви ж помічали, що до цього моменту діти говорять про себе в третій особі? "Дюша хоче їсти", "Мама, дай Дюші іграшку" — так кажуть малюки до усвідомлення ними своєї окремої особистості від світу й від батьків.

І ось, коли малюк починає розуміти, що він незалежна особистість, він стикається з тим, що батьки на кожному кроці його обмежують, усе забороняють, роблять за нього, направляють. Це й викликає протест. Малюк ще не засвоїв модель поведінки підпорядкування, він тільки почав усвідомлювати себе та свої бажання — а його тут же починають придушувати. Ось звідси й виникає криза, коли дитина починає бунтувати.

Згодом чадо звикає та стає покірним. До наступної серйозної кризи — підліткової. У 13-15 років знову відбувається суттєва перебудова особистості, коли підліток починає розуміти, що він майже незалежний та самостійний дорослий. Утеча з дому, девіантна поведінка (що руйнує, бунтарське, протизаконне) — це відповідь на тиск батьків. Юнак чи дівчина починають відстоювати свій особистий простір і свою думку.

І якщо батьки не змінюються, то може бути два варіанти розвитку подій — або підліток змириться зі своєю роллю підлеглого (практично раба в його сприйнятті), або покине рідне гніздо й повністю відгородиться від батьків, переймаючи на себе авторитарну модель їх поведінки та відносин.

Ви хочете, щоб так було й з вашою дитиною? Навряд чи. :-) Усі батьки хочуть, щоб їхні чада були щасливими та успішними. І це не так уже й складно.

Знаєте, що потрібно зробити? Просто змінити своє ставлення до виховання. Думайте про це не як про спосіб зробити дитину слухняною, а як про спосіб направити її до розвитку. Дитина — це рослина, яку тільки потрібно поливати й повертати до сонця, щоб вона росла. Якщо ви почнете розповідати рослині, як їй рости, то, швидше за все, ви її зламаєте.

Тому висновок такий: дитина — це майбутній дорослий, а виховання — це напрямок потенціалу.

Для того, щоб чадо слухалася, зовсім не обов'язково щось йому забороняти. Краще розкажіть причини, чому не варто робити те чи інше. Поясніть простими словами, чому це небезпечно та які будуть наслідки. Він зрозуміє, і стане дотримуватися заборон не зі страху, що його покарають, а з розуміння, чим це загрожує.

Повірте, розуміння — мотиватор, набагато кращий, ніж страх. Усі жертви, які бояться свого тирана, рано чи пізно порушують заборони й повстають. Вам же це не потрібно?

Не залякуйте — пояснюйте.

Знаєте закон відображення? За ним будуються всі відносини між людьми, навіть якщо на перший погляд здається, що це не так. Наприклад, у подружній парі, де чоловік зраджує, а дружина терпить. Здавалося б, де тут відображення? Насправді, чоловік відображає позицію жертви дружини й поводиться відповідно до неї, а дружина, терплячи зради, відображає потребу чоловіка в самоствердженні.

Люди, у яких немає нічого спільного та які не відображають один одного, просто не будуть разом. Якщо один партнер зміниться, а другий ні, то ці відносини просто розпадуться.  

Те ж саме й з дітьми. Діти відображають самих батьків. І якщо вам здається, що ваша дитина якась "неправильна", агресивна, неслухняна або занадто ледача, то не звинувачуйте її — він просто відображає або батьків, або їх відношення до нього.

Подивіться на себе. Можливо, ви її пригнічуєте? Або занадто сильно опікаєте? Може бути, в родині дуже часто бувають сварки й дитина бачить, що мама й тато один одного не люблять? Може, малюк почуває, що він обтяжує батьків?

Як тільки ви зміните своє ставлення до неї — зміниться й він. Це завжди так працює. Спробуйте — і самі переконаєтеся. Але мало міняти одну лише поведінку — потрібно міняти щире ставлення.

Ви знаєте, що діти дуже тонко відчувають людей? Ви можете скільки завгодно говорити дитині, що погано, а що добре, але вона ніколи не засвоїть урок, якщо ви самі порушуєте власні правила.

Якщо ви хочете, щоб чадо було успішним і цілеспрямованим, то ніякі словесні умовляння його таким не зроблять. Але якщо ви покажите своїм прикладом, як стати такою людиною, то це буде наочна модель поведінки, яку малюк засвоїть.

Діти практично не сприймають просто слова, але вони як губка вбирають приклад, поведінку, вчинки.

Почніть розвиток дитини з себе. Читайте, захоплюйтеся, вчіться. І ваше чадо буде ставати схожим на вас. Воно буде бачити, як добре бути ерудованим, успішним, розумним, сильним.

До підліткового віку батько — образ для наслідування, непорушна істина, цар і бог. Не пропустіть цей момент. Будьте цим чудовим божеством, на яке дитина захоче рівнятися. І тоді в дорослому віці ви здивуєтеся плодам своєї праці. До того ж, і ваше життя виразно стане краще, якщо ви займетеся своїм розвитком, чи не так? :-)

Пам'ятаєте себе в дитинстві? Що ви відчували, коли мама й тато на вас кричали? А якщо крик не була заслужений, а просто тому, що у мами ПМС, а у тата невдачі на роботі?

Образа, прикрість, відчуття, що вас принизили, почуття несправедливості, біль від того, що найрідніші люди вас не розуміють ... Знайомо?

Це відчуває кожна дитина, на яку кричать. Крик — це один з інструментів тиранії, інструмент придушення й навіть приниження. Якщо ви кричите на дорослого, це не так страшно, адже дорослий може за себе постояти й відповісти. Дитина — не може. Це обмежує його та створює в підсвідомості установку "я поганий, я неправильний, я недостойний і нехороший". І потім з цією установкою чадо йде по життю.

Як ми вже говорили, якщо малюк провинився, то поговоріть з ним і поясніть усі наслідки, ніби з дорослою людиною.

Однак усі ми люди. Іноді мама або тато можуть зірватися на крик із-за того, що їм самим погано, через втому, стрес, неврологічну перенапругу, циклічні зміни в організмі.

І це нормально. Головне — не залиште свій зрив просто так, вибачтеся перед дитиною. Від вас не убуде, це вас не принизить. Ви визнаєте свою помилку, визнаєте, що недосконалі, людяні, живі.

І, дивлячись на вас, дитина буде копіювати таку поведінку, буде вчитися визнавати власні помилки й нестриманості. І коли вона наступного разу припуститься помилки, то не стане ховатися й приховувати, а прийде та відкрито про все розповість.

Покажіть чаду повага — поважайте його. І не засуджуйте. Ви замислювалися, чому люди брешуть? Ми обманюємо тільки в одному випадку — коли очікуємо засудження або покарання за наш вчинок.

Не засуджуйте — і дитина не стане приховувати. Але й не пускайте все на самотік. Краще пояснюйте причини й наслідки. Розуміння — перший крок до відповідальності.

Цим грішать, напевно, мало не всі батьки — чекають від дитини того, що він реалізує у своєму житті те, що вони самі не реалізували. Наприклад, мама хотіла грати на піаніно, але її віддали в гурток рукоділля. За життя вона так і не реалізувала своє бажання. Але коли у неї з'являється власна дитина, вона хоче, щоб дитина обов'язково пішла в музичну школу.

Ось воно — неправомірне виправдання очікувань.

Усе, що дитина повинна — бути щасливою та гармонійною. А ось яким чином вона такою стане — їй вибирати. Їй вибирати свої хобі та захоплення, свої смаки й уподобання, свою майбутню роботу й справу всього життя.

Пробуючи себе в нових образах, чадо всебічно розвивається й шукає себе. Може, дитина буде щороку кидати старе заняття й починати нове. Нехай так і буде! Не заважайте дитині жити та розвиватися. :-)

Народження дитини перевертає життєві підвалини, згодні? Все змінюється. Дитина — це тотальна відповідальність. Навіть якщо батьки не хочуть її нести, вони все одно відповідальні, адже кожна їх дія та бездіяльність накладає відбиток на дитину.

Людина, якою чадо виросте — це те, яким батьки самі його зробили. Ось у чому наша відповідальність.

Але зовсім не обов'язково відноситься до цього, як до обмеження. Хтось вважає, що поява малюка — це позбавлення волі, адже не вийде більше гуляти ночами безперервно й робити все, що заманеться (тобто, вседозволеність). Але народження дитини може стати трампліном для розвитку (для нових граней свободи).

Мама й тато — це ролі, які роблять нас сильнішими, мудрішими, свідомішими. Це нові перспективи та можливості. Це те, що загартовує і дарує радість. Обмежує тільки мислення й власні установки.

Так подивіться на життя інакше! Постарайтеся побачити приголомшливу можливість стати тим, ким ви ніколи не станете без малюка. І ви отримаєте його безумовну любов.

Варто визнати, що якими б хорошими мамами й татами ви не були, усе одно будуть відбуватися непередбачені ексцеси, коли ви не зможете втрутитися, не допустити або виправити.

Тому наше з вами завдання не в тому, щоб уберегти чадо від усіх неприємностей на світлі, а в тому, щоб навчити його справлятися з ними. Знову ж таки, на власному прикладі.

Навчіть дитину орієнтуватися на місцевості, спілкуватися з незнайомцями, надати собі й ближньому першу медичну допомогу. Покажіть, як справлятися з напругою в суспільстві, як діяти в конфліктних ситуаціях, сформуйте в дитині самоповагу й адекватне, критичне ставлення до того, що йому говорять сторонні люди (сусіди, однокласники, вчителі).

Усе це допоможе вашому синові або дочці бути самостійними. І не думайте, що подібні розмови потрібно починати ближче до підліткового віку. Насправді, чим раніше, тим краще. Як тільки дитина освоїть мову, з нею уже можна починати говорити на серйозні та дорослі теми.

Як тільки ви стаєте батьками, відразу ж прибігають старші родичі та навіть сусідки або подружки, у яких є діти, і починають вам розповідати, як правильно виховувати й ростити дитину. Знайомо? :-)

Є у людей така жага — вчити інших навіть тому, на чому вони самі не розуміються. Ви, звичайно, слухайте, але думайте, чи варто слідувати таким порадам.

Ваша дитина — це ваша дитина. Не сусідки, а ваша. Інші не знають її характеру, не знають, які у вас відносини, не знають сімейну ситуацію. Немає єдиної інструкції для всіх дітей разом узятих. До кожної особистості потрібен індивідуальний підхід, нехай навіть ця особа поки тільки крекче й "агукає".

Вам будуть розповідати, що ви неправильні батьки, що необхідно слідувати правилам виховання часів наших бабусь і дідусів. Вам будуть пропонувати крутити зламані шестерінки. Але старі механізми занадто сильно "барахлять".

Це не працює. Часи змінюються, менталітет змінюється, люди змінюються. Діти теж. Живіть в ногу з часом і дозвольте своїй дитині й самим собі бути унікальними.

Немає ідеальних батьків. У цьому світі взагалі немає нічого ідеального. Усі ми люди. Усі ми помиляємося. І дитина обов'язково буде нести на собі відбитки наших помилок. І це цілком природно й навіть нормально. Але ми можемо навчити чадо робити правильні висновки, справлятися з важкими ситуаціями, не втрачати почуття власної гідності.

І тоді особистість, що виросте зможе всі батьківські помилки обернути собі на користь.

Не бійтеся помилятися — бійтеся опускати руки, зупинятися й не вчитися на своїх помилках.

Міняйте своє мислення, міняйте відношення — і дитина стане для вас приводом для радості та гордості, ви забудете, коли останній раз чули  крики, і навіть забудете про безсонні ночі та нервове посмикування очей.

Любіть життя і своїх дітей. І завжди пам'ятайте, що дитина — це дзеркало. І це дзеркало відображає вас.

А ще ви можете дізнатися про те, як швидко заснути вночі, як тільки голова торкнеться подушки! Є три способи заснути за 5 хвилин. І ці способи повністю базуються на природних фізіологічних процесах у організмі.

А ви теж сидите вдома й здригається від думки, що скоро не влізете у свої улюблені джинси? Не біда! Ми розкрили 6 дивовижних секретів, які дозволять почати тренуватися вдома, але так, щоб це було настільки в кайф, щоб навіть не доведеться змушувати себе.

Дізнавайтеся більше про здоров'я на apteka24.ua.

Даний редакційний матеріал пройшов перевірку на достовірність магістром психології — Палєєвой Марією.