Фамотидин таблетки по 20 мг, 10 шт.

діюча речовина: famotidine;

1 таблетка містить фамотидину 20 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, коповідон, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, азорубін (Е 122); суха суміш «Opadry II white», що містить титану діоксид (Е 171), тальк, поліетиленгліколь, полівініловий спирт.

Лікарська форма
Таблетки, вкриті оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, від рожевого до темно-рожевого кольору. На поперечному розрізі видно два шари.

Фармакотерапевтична група
Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Антагоністи H2-рецепторів. Фамотидин. Код АТХ A02B A03.

Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка. Фамотидин – селективний антагоніст Н2-гістамінових рецепторів III покоління.

Механізм дії зумовлений конкурентним інгібуванням Н2-гістамінових рецепторів стінки шлунка, внаслідок чого знижується секреція шлункового соку (його об’єм). Пригнічує базальне і стимульоване продукування соляної кислоти та підвищує рН шлункового соку. Одночасно знижує активність пепсину.

Посилює захисні механізми слизової оболонки шлунка за рахунок збільшення утворення шлункового слизу і вмісту у ньому глікопротеїнів, сприяє загоєнню її ушкоджень (у т. ч. рубцюванню стресових виразок).

Після прийому внутрішньо дія починається через 1 годину, досягає максимуму протягом 3 годин і продовжується, залежно від дози, 10–24 години. Дія фамотидину у дозі 20–40 мг триває протягом 10–12 годин.

Фармакокінетика. Після прийому внутрішньо фамотидин швидко всмоктується у травному тракті; одночасний прийом їжі не впливає на всмоктування. Cmax у плазмі крові досягається через 1–3 години. Зв’язок з білками крові становить 15–20 %. Відносна біодоступність фамотидину становить 40–45 %. Стан наповнення шлунка не впливає на біодоступність. Проникає у спинномозкову рідину, через плацентарний бар’єр і у грудне молоко.

Препарат метаболізується у печінці з утворенням неактивного сульфоксидного метаболіту. Виводиться переважно нирками (65–70 %) шляхом клубочкової фільтрації і канальцевої секреції; у незміненому вигляді виводиться 25–30 % прийнятої дози. T½ із плазми крові становить приблизно 3 години.

У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) T½ подовжується і може перевищувати 20 годин; у пацієнтів з анурією він становить приблизно 24 години.

Показання
Доброякісна виразка шлунка.
Пептична виразка дванадцятипалої кишки (лікування і попередження рецидивів).
Гіперсекреторні стани, такі як синдром Золлінгера – Еллісона.
Лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (рефлюкс-езофагіт).
Профілактика розвитку симптомів та ерозій або виразкоутворення, асоційованих з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою.
Протипоказання
Підвищена чутливість до компонентів препарату, інших антагоністів Н2-гістамінових рецепторів.

Дитячий вік, період вагітності або годування груддю (через відсутність необхідного клінічного досвіду).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії
Всмоктування певних лікарських засобів (наприклад, кетоконазолу, амоксициліну, препаратів заліза) залежить від кислотності шлункового соку. Тому фамотидин необхідно застосовувати щонайменше через 2 години після прийому таких лікарських засобів.

Одночасне застосування з іншими антагоністами H2-рецепторів може значно зменшити ефективність толазоліну. Хоча відсутні підтверджені взаємодії між фамотидином та толазоліном, імовірність її існування є достатньо високою, тому вплив толазоліну слід перевіряти на початку та після завершення супутнього лікування. У разі зниження ефекту толазоліну його дозу слід поступово підвищувати або припинити лікування фамотидином.

Їжа та антациди не мають значного впливу на лікування фамотидином.

Фамотидин не впливає на печінкову систему оксидази цитохрому Р450 тому метаболізм пероральних антикоагулянтів, антипірину, амінопірину, теофіліну, фенітоїну, діазепаму, етанолу та пропранололу залишається незмінним.

Пробенецид може уповільнювати вивільнення фамотидину.

Особливості щодо застосування
Лікування препаратом може маскувати симптоми злоякісної пухлини шлунка, тому до початку лікування необхідно виключити наявність раку шлунка.

У випадку печінкової недостатності препарат слід застосовувати з обережністю та у низьких дозах.

З обережністю застосовувати препарат при гострій порфірії (у т. ч. в анамнезі), імунодефіциті.

Оскільки повідомляли про перехресну чутливість між антагоністами Н2-рецепторів, застосування фамотидину протипоказане пацієнтам з гіперчутливістю до інших антагоністів Н2-рецепторів.

Симптоми виразкової хвороби дванадцятипалої кишки можуть зникати протягом 1–2 тижнів, однак терапію слід продовжувати, поки рубцювання не підтвердиться даними ендоскопічного або рентгенівського дослідження.

Необхідний регулярний нагляд за пацієнтами (особливо літнього віку і з наявністю в анамнезі пептичної виразки шлунка та/або дванадцятипалої кишки), які застосовують препарат разом з нестероїдними протизапальними засобами.

При комплексному лікуванні з антацидами необхідно дотримуватися інтервалу між застосуванням препарату та антацидів не менш ніж 1–2 години.

У разі пропуску прийому дози її необхідно прийняти якнайшвидше; не подвоювати дозу, якщо настав час прийому наступної дози.

Лікування препаратом не може бути проведено без призначення лікаря або без попереднього належного медичного обстеження при наявності захворювань нирок або печінки, у хворих літнього віку з порушенням функції печінки або нирок можливе порушення (сплутаність) свідомості, що потребує зниження дози; при появі печії, проявів гіперацидного стану, болю у шлунку або гіперацидного стану після прийому їжі у пацієнтів літнього віку, а також при зміні характеру зазначених скарг у пацієнтів цієї вікової групи; при наявності у пацієнта скарг на роботу шлунка і при втраті маси тіла; при наявності випорожнень чорного кольору; при наявності порушення ковтання та/або хронічного болю у животі.

Препарат містить лактозу. Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність. Фамотидин проникає крізь плаценту. Адекватних і добре контрольованих досліджень у вагітних жінок не проводили. Препарат не рекомендовано призначати у період вагітності.

Годування груддю. Фамотидин проникає у грудне молоко людини, у зв’язку з цим годування груддю у період застосування препарату слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами
Пацієнтам слід бути обережними під час виконання потенційно небезпечних видів діяльності, які вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, оскільки цей препарат може спричинити запаморочення.

Спосіб застосування та дози
Призначати внутрішньо, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води, незалежно від прийому їжі.

Лікування доброякісної виразки шлунка і пептичної виразки дванадцятипалої кишки. Призначати по 40 мг (2 таблетки) одноразово на ніч протягом 4–8 тижнів.

З метою профілактики рецидивів після досягнення терапевтичного ефекту призначати у підтримуючій дозі 20 мг (1 таблетка) одноразово, на ніч, протягом 1–4 тижнів.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (рефлюкс-езофагіт). Призначати по 20 мг (1 таблетка) або 40 мг (2 таблетки) (залежно від тяжкості хвороби) 2 рази на добу (вранці і ввечері) протягом 6–12 тижнів. При гастроезофагеальній рефлюксній хворобі, асоційованій з ерозивним езофагітом або виразкою, 40 мг (2 таблетки) 2 рази на добу протягом 6–12 тижнів.

Профілактика розвитку симптомів та ерозій або виразкоутворення, асоційованих з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою. Призначати по 20 мг (1 таблетка) 2 рази на добу.

Синдром Золлінгера – Еллісона. Дозу препарату підбирати індивідуально. Пацієнтам, яким раніше не призначали антисекреторні лікарські препарати, призначати у початковій дозі 20 мг (1 таблетка) 4 рази на добу (кожні 6 годин). Пацієнтам, які раніше застосовували інші антагоністи Н2-рецепторів гістаміну, одразу може бути призначена вища початкова доза – 40 мг (2 таблетки) кожні 6 годин. Надалі дозу коригувати залежно від рівня секреції шлункового соку, а також клінічного стану пацієнта. Лікування слід проводити, поки спостерігаються клінічні симптоми захворювання.

При необхідності добову дозу збільшувати поступово залежно від індивідуальних особливостей, поки не буде досягнуто оптимальної дози. Існують дані, що найвищі дози фамотидину, які приймали пацієнти з тяжкими формами хвороби, становили до 160 мг кожні 6 годин.

Лікування препаратом відміняти поступово через ризик розвитку синдрому «рикошету» при різкій відміні.

Хворим із вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв, рівень креатиніну у сироватці крові більше 3 мг/100 мл) добову дозу препарату знижувати до 20 мг або збільшувати інтервал між прийомом до 36–48 годин.

Для осіб літнього віку не потрібно жодного коригування дози, крім пацієнтів з нирковою недостатністю.

Діти. Не призначати препарат дітям через відсутність досвіду його застосування даній категорії пацієнтів.

Передозування
Симптоми: можливі блювання, рухове збудження, тремор, зниження артеріального тиску, тахікардія, колапс.

Лікування: відміна препарату, індукція блювання та/або промивання шлунка. У разі необхідності проводити адекватну симптоматичну і підтримуючу терапію: при судомах вводити внутрішньовенно діазепам, при брадикардії – атропін, при шлуночкових аритміях – лідокаїн. Гемодіаліз ефективний.

Побічні ефекти
Препарат зазвичай добре переноситься, однак можливі наступні небажані реакції:

З боку системи крові: тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія, лейкопенія, нейтропенія.

З боку травної системи: сухість у роті, нудота, блювання, дисгевзія, холестатична жовтяниця, гострий панкреатит, гепатит, діарея, запор, анорексія, метеоризм, біль у шлунку, підвищення рівня печінкових ферментів.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, конвульсії (судоми), парестезії, розлади рівноваги.

Психічні розлади: депресія, галюцинації, збудження, страх, безсоння, сонливість, сплутаність свідомості.

Системні порушення: стомлюваність, гарячка.

З боку органів чуття: запалення кон’юнктиви, дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної системи: аритмія, атріовентрикулярна блокада, зниження артеріального тиску, брадикардія, прискорене серцебиття.

З боку дихальної системи: обструкція дихальних шляхів.

З боку шкіри: акне, алопеція, сухість шкіри, свербіж, висипання, синдром Лайєлла, синдром Стівенса –Джонсона, ексфоліативний дерматит, еритема, ксеродерма.

З боку кістково-м’язової системи: міалгія, біль у кістках або артралгія.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: гінекомастія (буває вкрай рідко і носить оборотний характер при припиненні лікування); зниження лібідо, імпотенція.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості включаючи анафілаксію, ангіоневротичний набряк, кропив’янку, набряк очей.

У разі розвитку будь-яких серйозних небажаних реакцій лікування препаратом необхідно припинити.

Термін придатності
3 роки.

Умови зберігання
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка
По 10 таблеток|таблетки| у блістері; по 1 або по 2 блістери в картонній коробці; по 20 таблеток у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску
За рецептом.

Виробник
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров’я».

Адреса
Україна, 61013, Харківська обл., місто Харків, вулиця Шевченка, будинок 22.

Раствор для инъекций.

Основные физико-химические свойства: бесцветный прозрачный раствор, практически свободный от видимых частиц.

Нестероидные противовоспалительные и противоревматические средства. Производные пропионовой кислоты. Декскетопрофен. Код ATX M01A E17.

Фамотидин – селективный антагонист Н2-гистаминовых рецепторов III поколения.

Механизм действия обусловлен конкурентным ингибированием Н2-гистаминовых рецепторов стенки желудка, в результате чего снижается секреция желудочного сока (его объем). Угнетает базальное и стимулированное продуцирование соляной кислоты и повышает рН желудочного сока. Одновременно снижает активность пепсина.

Усиливает защитные механизмы слизистой оболочки желудка за счет увеличения образования желудочной слизи и содержания в нем гликопротеинов, способствует заживлению ее повреждений (в т.ч. рубцеванию стрессовых язв).

После приема внутрь действие начинается через 1 час, достигает максимума в течение 3 часов и продолжается в зависимости от дозы 10–24 часа. Действие фамотидина в дозе 20–40 мг длится в течение 10–12 часов.

После внутримышечного введения декскетопрофена трометамола человеку максимальная концентрация достигается через 20 минут (от 10 до 45 минут). Доказано, что при однократном внутримышечном или внутривенном введении 25-50 мг препарата площадь под кривой AUC (концентрация-время) пропорциональна дозе. Фармакокинетические исследования многократного применения препарата доказали, что AUC и Cmax (среднее максимальное значение) после последнего внутримышечного и внутривенного введения не отличаются от показателей после однократного применения, что свидетельствует об отсутствии кумуляции лекарственного средства. Аналогично другим лекарственным средствам с высокой степенью связывания с белками плазмы крови (99%), объем распределения декскетопрофена составляет в среднем 0,25 л/кг. Период полураспределения составляет примерно 0,35 часа, а период полувыведения – 1-2,7 часа. Метаболизм декскетопрофена в основном происходит путем конъюгации с глюкуроновой кислотой с последующим выведением почками. После введения декскетопрофена трометамола в моче обнаруживается только оптический изомер S-(+), что свидетельствует об отсутствии трансформации препарата в оптический изомер R-(-). После введения однократных и многократных доз степень влияния препарата на здоровых добровольцев пожилого возраста (от 65 лет), участвовавших в исследовании, была значительно выше (до 55%), чем на молодых добровольцев, однако статистически значимой разницы в максимальной концентрации и времени ее достижения не наблюдалось. Средний период полувыведения увеличивался (до 48%), а суммарный клиренс сокращался.

При пропуске приема дозы ее необходимо принять как можно быстрее; не удваивать дозу, если пришло время приема следующей дозы.

Лечение препаратом не может быть проведено без назначения врача или без предварительного надлежащего медицинского обследования при наличии заболеваний почек или печени, у больных пожилого возраста с нарушением функции печени или почек возможно нарушение (спутанность) сознания, что требует снижения дозы; при появлении изжоги, проявлений гиперацидного состояния, болей в желудке или гиперацидного состояния после приема пищи у пациентов пожилого возраста, а также при изменении характера указанных жалоб у пациентов этой возрастной группы; при наличии у пациента жалоб на работу желудка и при потере массы тела; при наличии стула черного цвета; при наличии нарушения глотания и/или хронической боли в животе.

Препарат содержит лактозу. Если у пациента установлена ​​непереносимость некоторых сахаров, следует проконсультироваться с врачом, прежде чем принимать это лекарственное средство.

• Доброкачественная язва желудка.
• Пептическая язва двенадцатиперстной кишки (лечение и предупреждение рецидивов).
• Гиперсекреторные состояния, такие как синдром Золлингера – Эллисона.
• Лечение гастроэзофагеальной рефлюксной болезни (рефлюкс-эзофагит).
• Профилактика развития симптомов и эрозий или язвенного образования, ассоциированных с гастроэзофагеальной рефлюксной болезнью.

• Повышенная чувствительность к компонентам препарата, другим антагонистам Н2-гистаминовых рецепторов.
• Детский возраст, период беременности или кормление грудью (из-за отсутствия необходимого клинического опыта).

Всасывание некоторых лекарственных средств (например, кетоконазола, амоксициллина, препаратов железа) зависит от кислотности желудочного сока. Поэтому фамотидин необходимо применять не менее чем через 2 ч после приема таких лекарственных средств.

Одновременное применение с другими антагонистами H2-рецепторов может значительно снизить эффективность толазолина. Хотя отсутствуют подтвержденные взаимодействия между фамотидином и толазолином, вероятность его существования достаточно высока, поэтому влияние толазолина следует проверять в начале и после завершения сопутствующего лечения. При снижении эффекта толазолина его дозу следует постепенно повышать или прекратить лечение фамотидином.

Пища и антациды не оказывают значительного влияния на лечение фамотидином.

Фамотидин не влияет на печеночную систему оксидазы цитохрома Р450, поэтому метаболизм пероральных антикоагулянтов, антипирина, аминопирина, теофиллина, фенитоина, диазепама, этанола и пропранолола остается неизменным.

Пробенецид может замедлять высвобождение фамотидина.

Лечение препаратом может маскировать симптомы злокачественной опухоли желудка, поэтому до начала лечения следует исключить наличие рака желудка.

В случае печеночной недостаточности препарат следует применять с осторожностью и низкими дозами.

С осторожностью использовать препарат при острой порфирии (в т. ч. в анамнезе), иммунодефиците.

Поскольку сообщали о перекрестной чувствительности между антагонистами Н2-рецепторов, применение фамотидина противопоказано пациентам с гиперчувствительностью к другим антагонистам Н2-рецепторов.

Симптомы язвенной болезни двенадцатиперстной кишки могут исчезать в течение 1–2 недель, однако терапию следует продолжать, пока рубцевание не подтвердится данными эндоскопического или рентгеновского исследования.

Необходим регулярный надзор за пациентами (особенно пожилого возраста и с наличием в анамнезе пептической язвы желудка и/или двенадцатиперстной кишки), применяющих препарат вместе с нестероидными противовоспалительными средствами.

При комплексном лечении с антацидами необходимо соблюдать интервал между применением препарата и антацидами не менее 1-2 часов.

При пропуске приема дозы ее необходимо принять как можно быстрее; не удваивать дозу, если пришло время приема следующей дозы.

Лечение препаратом не может быть проведено без назначения врача или без предварительного надлежащего медицинского обследования при наличии заболеваний почек или печени, у больных пожилого возраста с нарушением функции печени или почек возможно нарушение (спутанность) сознания, что требует снижения дозы; при появлении изжоги, проявлений гиперацидного состояния, болей в желудке или гиперацидного состояния после приема пищи у пациентов пожилого возраста, а также при изменении характера указанных жалоб у пациентов этой возрастной группы; при наличии у пациента жалоб на работу желудка и при потере массы тела; при наличии стула черного цвета; при наличии нарушения глотания и/или хронической боли в животе.

Препарат содержит лактозу. Если у пациента установлена ​​непереносимость некоторых сахаров, следует проконсультироваться с врачом, прежде чем принимать это лекарственное средство.

Пациентам следует соблюдать осторожность при выполнении потенциально опасных видов деятельности, требующих повышенного внимания и скорости психомоторных реакций, поскольку этот препарат может вызвать головокружение.

Беременность. Фамотидин проникает через плаценту. Адекватные и хорошо контролируемые исследования у беременных женщин не проводились. Препарат не рекомендуется назначать в период беременности.

Кормление грудью. Фамотидин проникает в грудное молоко человека, поэтому кормление грудью в период применения препарата следует прекратить.

Назначать внутрь, не разжевывая, запивая достаточным количеством воды независимо от приема пищи.

Лечение доброкачественной язвы желудка и пептической язвы двенадцатиперстной кишки. Назначать по 40 мг (2 таблетки) однократно в ночь в течение 4–8 недель.

Для профилактики рецидивов после достижения терапевтического эффекта назначать в поддерживающей дозе 20 мг (1 таблетка) однократно, на ночь, в течение 1–4 недель.

Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь (рефлюкс-эзофагит). Назначать по 20 мг (1 таблетка) или 40 мг (2 таблетки) (в зависимости от тяжести заболевания) 2 раза в сутки (утром и вечером) в течение 6–12 недель. При гастроэзофагеальной рефлюксной болезни, ассоциированной с эрозивным эзофагитом или язвой, 40 мг (2 таблетки) 2 раза в сутки в течение 6–12 недель.

Профилактика развития симптомов и эрозий или язвенного образования, ассоциированных с гастроэзофагеальной рефлюксной болезнью. Назначать по 20 мг (1 таблетка) 2 раза в день.

Синдром Золлингера – Эллисона. Дозу препарата подбирают индивидуально. Пациентам, ранее не назначавшим антисекреторные лекарственные препараты, назначать в начальной дозе 20 мг (1 таблетка) 4 раза в сутки (каждые 6 часов). Пациентам, ранее применявшим другие антагонисты Н2-рецепторов гистамина, сразу может быть назначена более высокая начальная доза – 40 мг (2 таблетки) каждые 6 часов. Далее дозу корректировать в зависимости от уровня секреции желудочного сока, а также клинического состояния пациента. Лечение следует проводить, пока наблюдаются клинические симптомы заболевания.

При необходимости суточную дозу увеличивать постепенно в зависимости от индивидуальных особенностей, пока не будет достигнута оптимальная доза. Существуют данные, что самые высокие дозы фамотидина принимали пациенты с тяжелыми формами болезни, составляли до 160 мг каждые 6 часов.

Лечение препаратом отменять постепенно из-за риска развития синдрома «рикошета» при резком отмене.

Больным с выраженной почечной недостаточностью (клиренс креатинина менее 30 мл/мин, уровень креатинина в сыворотке крови более 3 мг/100 мл) суточную дозу снижать до 20 мг или увеличивать интервал между приемом до 36–48 часов.

Для пожилых людей не требуется никакой корректировки дозы, кроме пациентов с почечной недостаточностью.

Не назначать препарат детям из-за отсутствия опыта применения данной категории пациентов.

Симптомы: возможны рвота, двигательное возбуждение, тремор, снижение АД, тахикардия, коллапс.

Лечение: отмена препарата, индукция рвоты и/или промывание желудка. В случае необходимости проводить адекватную симптоматическую и поддерживающую терапию: при судорогах вводить внутривенно диазепам, при брадикардии – атропин, при желудочковых аритмиях – лидокаин. Гемодиализ эффективен.

Препарат обычно хорошо переносится, однако возможны следующие нежелательные реакции:

Со стороны системы крови: тромбоцитопения, агранулоцитоз, панцитопения, лейкопения, нейтропения.

Со стороны пищеварительной системы: сухость во рту, тошнота, рвота, дисгевзия, холестатическая желтуха, острый панкреатит, гепатит, диарея, запор, анорексия, метеоризм, боль в желудке, повышение уровня печеночных ферментов.

Со стороны нервной системы: головные боли, головокружение, конвульсии (судороги), парестезии, расстройства равновесия.

Психические расстройства: депрессия, галлюцинации, возбуждение, ужас, бессонница, сонливость, спутанность сознания.

Системные нарушения: утомляемость, лихорадка.

Со стороны органов чувств: воспаление конъюнктивы, звон в ушах.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: аритмия, атриовентрикулярная блокада, снижение АД, брадикардия, учащенное сердцебиение.

Со стороны дыхательной системы: обструкция дыхательных путей.

Со стороны кожи: акне, алопеция, сухость кожи, зуд, сыпь, синдром Лайелла, синдром Стивенса-Джонсона, эксфолиативный дерматит, эритема, ксеродерма.

Со стороны костно-мышечной системы: миалгия, боли в костях или артралгия.

Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: гинекомастия (бывает крайне редко и носит обратимый характер при прекращении лечения); снижение либидо, импотенция.

Со стороны иммунной системы: реакции гиперчувствительности, включая анафилаксию, ангионевротический отек, крапивницу, отек глаз.

В случае развития каких-либо серьезных нежелательных реакций лечение препаратом необходимо прекратить.

3 года.

Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 ºС. Хранить в недоступном для детей месте.

По 10 таблеток в блистере; по 1 блистеру в картонной коробке.

По рецепту.

Общество с ограниченной ответственностью «Фармацевтическая компания Здоровье».

Украина, 61013, Харьковская обл., город Харьков, улица Шевченко, дом 22.