Ізоптін таблетки по 40 мг, 100 шт.

діюча речовина:
верапамілу гідрохлорид;

1 таблетка містить верапамілу гідрохлориду 40 мг;

допоміжні речовини:
кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, гіпромелоза, натрію лаурилсульфат, макрогол, тальк, титану діоксид (Е 171).

Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: білі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою. З однієї сторони є тиснення «ISOPTIN 80», з іншої - «KNOLL» вище борозни.

Фармакотерапевтична група
Селективні блокатори кальцієвих каналів з прямими ефектами на серце. Похідні фенілалкіламіну. Код АТС  С08D A01.

Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка

Верапаміл блокує трансмембранний потік іонів кальцію у кардіоміоцити та клітини гладких м’язів судин. Він безпосередньо зменшує потребу міокарда у кисні за рахунок впливу на енергетично затратні процеси метаболізму у клітинах міокарда та непрямим чином впливає на зменшення постнавантаження. Завдяки блокуванню кальцієвих каналів клітин гладкої мускулатури коронарних артерій приплив крові до міокарда посилюється, навіть у постстенотичних ділянках, та усувається спазм коронарних артерій. Антигіпертензивна ефективність верапамілу зумовлена зменшенням опору периферичних судин без збільшення частоти серцевих скорочень як рефлекторної відповіді. Небажаних змін фізіологічних величин тиску крові не спостерігається. Верапаміл чинить виражену антиаритмічну дію, особливо при надшлуночковій аритмії. Він затримує проведення імпульсу в атріовентрикулярному вузлі, внаслідок чого, залежно від типу аритмії, відновлюється синусовий ритм та/або частота скорочень шлуночків нормалізується. Нормальний рівень частоти серцевих скорочень не змінюється або незначною мірою знижується.

Фармакокінетика

Верапамілу гідрохлорид являє собою рацемічну суміш, що складається з рівних частинR-енантіомера та S-енантіомера. Верапаміл екстенсивно метаболізується. Норверапаміл є одним із 12 метаболітів, що визначаються у сечі, має 10-20 % фармакологічної активності верапамілу та становить 6 % виведеного препарату. Рівноважні концентрації норверапамілу та верапамілу у плазмі крові подібні. Рівноважна концентрація досягається через 3-4 дні після багаторазового прийому препарату 1 раз на добу.

Абсорбція

Більше 90 % верапамілу після перорального прийому швидко та майже повністю всмоктується у тонкій кишці. Середня біодоступність незміненої сполуки у здорових добровольців після одноразового прийому препарату становить 22 %, що пояснюється екстенсивним печінковим метаболізмом першого проходження. Біодоступність збільшується у 2 рази після багаторазового прийому.

Максимальна концентрація верапамілу у плазмі крові досягається через 1-2 години після прийому таблеток з негайним вивільненням, норверапамілу - через 1 годину. Прийом їжі не впливає на біодоступність верапамілу.

Розподіл

Верапаміл широко розподіляється в тканинах організму, у здорових добровольців об’єм розподілу становить від 1,8 до 6,8 л/кг. Зв’язування верапамілу з білками плазми становить приблизно 90%.

Метаболізм

Верапаміл екстенсивно метаболізується. У ході досліджень метаболізмуin vitroвстановлено, щоверапаміл метаболізується за допомогою цитохрому P450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 і CYP2C18. Встановлено, що після перорального прийому препарату здоровими добровольцями чоловічої статі верапамілу гідрохлорид піддається інтенсивному метаболізму в печінці з утворенням 12 метаболітів, більшість з яких визначалася в слідових кількостях. Основні метаболіти були визначені як різні N- і O-деалкіловані продукти верапамілу. Серед цих метаболітів тільки норверапаміл чинить фармакологічну дію (приблизно 20 % початкової сполуки), що було встановлено у ході досліджень на собаках.

Виведення

Період напіввиведення становить 3-7 годин при пероральному застосуванні. Близько 50 % введеної дози виводиться нирками протягом 24 годин, 70 % - протягом 5 днів. До 16 % дози виводиться з фекаліями. Близько 3-4 % препарату, що виводиться нирками, виводиться у незміненому стані. Загальний кліренс верапамілу майже такий самий високий, як і печінковий кровотік, і становить приблизно 1 л/год/кг (діапазон: 0,7-1,3 л/год/кг).

Особливі групи пацієнтів

Діти.Дані щодо фармакокінетики верапамілу у дітей обмежені. Після перорального застосування препарату рівноважні концентрації у плазмі крові трохи менші у дітей порівняно з дорослими.

Пацієнти літнього віку.Вік може впливати на фармакокінетику верапамілу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Період напіввиведення може бути подовжений у пацієнтів літнього віку. Встановлено, що антигіпертензивний ефект верапамілу не залежить від віку.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Порушення функції нирок не впливає на фармакокінетику верапамілу, що продемонстровано у ході порівняльних досліджень у пацієнтів з нирковою недостатністю термінальної стадії та осіб з нормальною функцією нирок. Верапаміл і норверапаміл не видаляються за допомогою гемодіалізу.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Період напіввиведення верапамілу зростає у пацієнтів з порушеною функцією печінки завдяки низькому кліренсу та великому об’єму розподілу.

Клінічні характеристики. Показання.
Ішемічна хвороба серця, включаючи стабільну стенокардію напруження; нестабільну стенокардію (прогресуюча стенокардія, стенокардія спокою); вазоспастичну стенокардію (варіантна стенокардія, стенокардія Принцметала); постінфарктну стенокардію у пацієнтів без серцевої недостатності, якщо не показані b-адреноблокатори.
Аритмії: пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; тріпотіння/мерехтіння передсердь зі швидкою атріовентрикулярною провідністю [за винятком синдрому Вольфа - Паркінсона - Уайта (WPW)].
Артеріальна гіпертензія.
Протипоказання

Гіперчутливість до верапамілу або до будь-якого іншого компонента препарату.
Кардіогенний шок.
Атріовентрикулярна блокада II або III ступеня (крім пацієнтів з функціонуючим штучним водієм ритму).
Синдром слабкості синусового вузла (крім пацієнтів з функціонуючим штучним водієм ритму).
Серцева недостатність зі зниженням фракції викиду менше 35 % та/або тиском заклинювання легеневої артерії вище 20 мм рт. ст. (крім випадків, коли ці стани вторинні щодо надшлуночкової тахікардії, яка піддається терапії верапамілом).
Фібриляція/тріпотіння передсердь при наявності додаткових провідних шляхів (наприклад, WPW-синдром та LGL-синдром (синдром Лауна-Ґанонґа-Левіна)). У таких пацієнтів при застосуванні верапамілу гідрохлориду є ризик розвитку шлуночкової тахіаритмії, включаючи шлуночкову фібриляцію.
Застосування у комбінації з івабрадином (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Під час лікування Ізоптином® не застосовувати одночасно внутрішньовенно
β-адреноблокатори (за винятком інтенсивної терапії).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Дослідження метаболізму верапамілу гідрохлоридуin vitroпоказали, що він метаболізується цитохромом Р450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2С18. Верапаміл є інгібітором ферментів CYP3A4 та Р-глікопротеїнів (Р-gp). Повідомлялося про клінічно важливі взаємодії з інгібіторами CYP3A4, що супроводжувалися підвищенням рівня верапамілу у плазмі крові, тоді як індуктори CYP3A4 спричиняли зниження плазмових рівнів верапамілу гідрохлориду, тому необхідно проводити моніторинг щодо взаємодії з іншими лікарськими засобами. Сумісне застосування верапамілу та препаратів, які в основному метаболізуються CYP3A4 або є субстратом P-gp може бути пов’язано з підвищенням концентрацій препаратів, що може збільшувати або подовжувати як терапевтичні, так і несприятливі ефекти супутнього препарату.

Потенційні взаємодії, пов’язані з фармакокінетикою

Празозин:підвищення Сmax празозину (~ 40 %) без впливу на період напіввиведення. Адитивний гіпотензивний ефект.

Теразозин:підвищення AUC (~ 24 %) та Сmax (~ 25 %) теразозину. Адитивний гіпотензивний ефект.

Хінідин: зменшення кліренсу хінідину (~ 35%) при пероральному прийомі. Можливий розвиток артеріальної гіпотензії, а у пацієнтів з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією - набряк легенів.

Флекаїнід: мінімальний вплив на кліренс флекаїніду у плазмі крові (< ~ 10 %); не впливає на кліренс верапамілу у плазмі крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Теофілін:зниження орального та системного кліренсу приблизно на 20 %, у курців - на 11 %.

Карбамазепін: підвищення AUC карбамазепіну (~ 46 %) у хворих з рефрактерною парціальною епілепсією; підвищення рівнів карбамазепіну, що може викликати побічні ефекти карбамазепіну, такі як диплопія, головний біль, атаксія або запаморочення.

Фенітоїн:зниження концентрації верапамілу у плазмі крові.

Іміпрамін: збільшення AUC (~ 15 %) іміпраміну без впливу на активний метаболіт дезипрамін.

Глібурид:підвищення Сmax глібуриду приблизно на 28%, AUC - на 26 %.

Метформ ін: одночасне застосування верапамілу з метформіном може знижувати ефективність метформіну.

Колхіцин :збільшення AUC (приблизно у 2 рази) та Сmах (приблизно у 1,3 раза) колхіцину. Рекомендується зменшити дозу колхіцину (див. інструкцію для медичного застосування колхіцину).

Кларитроміцин, еритроміцин, телітроміцин:можливе підвищення рівнів верапамілу.

Рифампіцин:можливе зниження гіпотензивного ефекту. Зниження AUC (~ 97 %), Сmax (~ 94 %) і біодоступності після перорального застосування (~ 92 %) верапамілу.

Доксорубіцин: при одночасному застосуванні доксорубіцину та верапамілу (перорально) підвищується AUC (~ 104 %) та Сmax (~ 61 %) доксорубіцину у хворих з дрібноклітинним раком легенів.

Фенобарбітал підвищує оральний кліренс верапамілу у 5 разів.

Буспірон: збільшення AUC та Сmax буспірону у 3,4 раза.

Мідазолам: збільшення AUC мідазоламу у 3 рази та Смах - у 2 рази.

Метопролол: збільшення AUC (~ 32,5 %) та Сmax (~ 41 %) метопрололу у пацієнтів зі стенокардією (див. розділ «Особливості застосування»).

Пропранолол: збільшення AUC (~ 65 %) та Сmax (~ 94 %) пропранололу у пацієнтів зі стенокардією (див. розділ «Особливості застосування»).

Дигоксин:у здорових добровольців збільшення Сmax (~ 44%), С12h (~ 53%), Css (~ 44%) і AUC (~ 50 %) дигоксину.Рекомендовано зменшити дозу дигоксину (див. також розділ «Особливості застосування»).

Дигітоксин: зменшення загального кліренсу дигітоксину (~ 27 %) та екстраренального кліренсу (~ 29 %).

Циметидин: збільшується AUC R-верапамілу (~ 25 %) та S-верапамілу (~ 40%) з відповідним зниженням кліренсу R- та S-верапамілу.

Циклоспорин: збільшення AUC, Сmax, СSS циклоспорину приблизно на 45%.

Еверолімус: збільшення AUC (приблизно у 3,5 раза) та Сmax (приблизно у 2,3 раза) еверолімусу. Збільшення Ctrough верапамілу (приблизно у 2,3 раза). Може бути необхідним точне визначення концентрації та корекція дози еверолімусу.

Сиролімус:збільшення AUC (приблизно у 2,2 раза) сиролімусу, збільшення AUC (приблизно у 1,5 раза) S-верапамілу. Може бути потрібним визначення концентрацій та корекція дози сиролімусу.

Такролімус: можливе збільшення рівня цього препарату у плазмі крові

Ліпідознижувальні засоби [інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини)]:лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (наприклад, симвастатин, аторвастатин, ловастатин) для пацієнтів, які приймають верапаміл, слід розпочинати з найнижчих можливих доз та поступово їх збільшувати. Якщо пацієнту, який вже приймає інгібітор ГМГ-КоА-редуктази, необхідне призначення верапамілу, слід врахувати необхідне зниження дози статинів і підібрати дозування відповідно до концентрації холестерину у плазмі крові.

Аторвастатин:можливе підвищення рівня аторвастатину. Аторвастатин збільшує AUC верапамілу приблизно на 43 %.

Ловастатин:можливе підвищення рівня ловастатину. Збільшення AUC (~ 63 %) і Сmax (~ 32 %) верапамілу.

Симвастатин:збільшення AUC симвастатину приблизно у 2,6 раза, Сmax симвастатину - у 4,6раза.

Флувастатин, правастатин та розувастатинне метаболізуються цитохромом CYP3A4, ймовірність взаємодії з верапамілом невелика.

Алмотриптан: збільшення AUC (~ 20%) і Сmax (~ 24 %) алмотриптану.

Сульфінпіразон :підвищення орального кліренсу верапамілу приблизно у 3 рази, зменшення біодоступності - на 60%. Може спостерігатися зниження гіпотензивного ефекту.

Дабігатран:верапаміл у формі таблеток з негайним вивільненням збільшує Сmax (до 180 %) та AUC (до 150 %) дабігатрану. Підвищується ризик кровотечі. При одночасному застосуванні з пероральним верапамілом може бути потрібним зменшення дози дабігатрану (див. інструкцію для медичного застосування дабігатрану щодо рекомендацій з дозування).

Інші пероральні антикоагулянти прямої дії (ПАПД):

Підвищена абсорбція ПАПД, оскільки вони є субстратами P-gp, а також, якщо застосовно, знижене виведення ПАПД, які метаболізуються CYP3А4, можуть призвести до збільшення системної біодоступності ПАПД.

Деякі дані дають змогу припустити можливість збільшення ризику кровотечі, особливо у пацієнтів з додатковими факторами ризику. Може бути потрібне зменшення дози ПАПД при застосуванні з пероральним верапамілом (див. інструкцію для медичного застосування щодо дозування ПАПД).

Івабрадин:одночасне застосування з івабрадином протипоказане через додатковий ефект зниження частоти серцебиття верапамілом щодо до ефекту івабрадину (див. «Протипоказання»).

Грейпфрутовий сік: збільшується AUC R-верапамілу (~ 49 %) та S-верапамілу (~ 37 %), збільшується Сmax R-верапамілу (~ 75 %) та S-верапамілу (~ 51 %) без зміни періоду напіввиведення та ниркового кліренсу. Слід уникати вживання грейпфрутового соку з верапамілом.

Звіробій продірявлений :зменшується AUC R-верапамілу (~ 78 %) та S-верапамілу (~ 80 %) з відповідним зниженням Сmax.

Інші взаємодії

Противірусні (ВІЛ) засоби: через здатність деяких противірусних засобів, таких як ритонавір, пригнічувати метаболізм плазмові концентрації верапамілу можуть зростати. Призначати з обережністю, може виникнути необхідність у зниженні дози верапамілу.

Літій: повідомлялося про підвищену нейротоксичність літію при одночасному застосуванні верапамілу гідрохлориду та літію, з підвищенням рівнів літію у плазмі крові або без такого. Однак у пацієнтів, які постійно отримували однакову дозу літію перорально, додавання верапамілу гідрохлориду призводило до зниження рівнів літію у плазмі крові. Пацієнти, що отримують обидва лікарські засоби, повинні перебувати під ретельним наглядом.

Нейром’язові блокатори: клінічні дані та дослідження на тваринах свідчать, що верапамілу гідрохлорид може потенціювати активність нейром’язових блокаторів (курареподібних та деполяризуючих). Може виникнути необхідність у зниженні дози верапамілу гідрохлориду та/або дози нейром’язового блокатора при одночасному їх застосуванні.

Ацетилсаліцилова кислота: підвищена ймовірність кровотечі.

Етанол (алкоголь): підвищення рівня етанолу у плазмі крові.

Антигіпертензивні засоби, діуретики, вазодилататори: посилення гіпотензивного ефекту.

Особливості застосування.

Гострий інфаркт міокарда

Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з гострим інфарктом міокарда, ускладненим брадикардією, вираженою артеріальною гіпотензією або дисфункцією лівого шлуночка.

Серцева блокада/атріовентрикулярнаблокада І ступеня/ брадикардія/ асистолія

Верапамілу гідрохлорид впливає на атріовентрикулярний та синоатріальний вузли та пролонгує час атріовентрикулярної провідності. Застосовувати з обережністю, через те що розвиток атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня (що є протипоказанням) або однопучкової, двопучкової чи трипучкової блокади ніжок пучка Гіса потребує відміни наступних доз верапамілу гідрохлориду та призначення відповідної терапії в разі потреби.

Верапамілу гідрохлорид впливає на атріовентрикулярний та синоатріальний вузли,дуже рідко може спровокувати виникнення атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня, брадикардію і надзвичайно рідко - асистолію. Більш ймовірно, що такі симптоми будуть спостерігатися у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (синоатріальна вузлова хвороба), який частіше зустрічається у пацієнтів літнього віку.

Асистолія у пацієнтів, які не мають синдрому слабкості синусового вузла, зазвичай короткотривала (кілька секунд або менше), зі спонтанним поверненням до атріовентрикулярного вузлового або нормального синусового ритму. Якщо це явище не швидкоплинне, слід негайно розпочати відповідну терапію (див. розділ «Побічні реакції»).

Антиаритмічні засоби,b-адреноблокатори

Взаємне посилення кардіоваскулярної дії (підвищення ступеня атріовентрикулярної блокади високого ступеня, значне зниження частоти серцевих скорочень, поява серцевої недостатності, значне зниження артеріального тиску). Асимптоматична брадикардія (36 уд/хв) з блукаючим передсердним водієм ритму спостерігалася у пацієнтів, які отримували супутню терапію очними краплями з тимололом (b-адреноблокатор) на тлі лікування верапамілу гідрохлоридом.

Дигоксин

При одночасному застосуванні верапамілу з дигоксином слід зменшити дозу дигоксину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Серцева недостатність

Перед початком лікування верапамілом необхідно компенсувати серцеву недостатність у пацієнтів із фракцією викиду більше ніж 35 % та адекватно контролювати протягом усього періоду лікування.

Інгібітори ГМГ-КoA-редуктази (статини)

Див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Порушення нервово-м’язової провідності

Верапамілу гідрохлорид слід застосовувати з обережністю при наявності хвороб з порушеннями нервово-м’язової провідності (міастенія (myasthenia gravis), синдром Ламберта - Ітона, прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена).

Ниркова недостатність

Хоча дані підтверджених порівняльних досліджень показали, що ниркова недостатність не впливає на фармакокінетику верапамілу у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності, було кілька повідомлень, які свідчать про те, що пацієнтам із нирковою недостатністю слід застосовувати верапаміл з обережністю та під ретельним наглядом. Верапаміл не виводиться за допомогою гемодіалізу.

Печінкова недостатність

Пацієнтам зі значним порушенням функції печінки слід застосовувати верапаміл з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Чіткі та добре вивчені дані щодо застосування препарату вагітним жінкам відсутні. Дослідження на тваринах не виявили прямого або непрямого шкідливого впливу стосовно репродуктивної токсичності. Оскільки дані, отримані в результаті репродуктивних досліджень на тваринах, не завжди можна екстраполювати на людину, препарат слід застосовувати під час вагітності тільки в разі нагальної потреби.

Верапаміл проникає через плаценту та визначається у пуповинній крові.

Верапаміл та його метаболіти проникають у грудне молоко. Обмежені дані щодо перорального прийому за участю людини свідчать, що доза верапамілу, яка попадає в організм новонародженого, є низькою (0,1-1 % дози, прийнятої матір’ю), тому застосування верапамілу може бути сумісним з годуванням груддю, але ризик для новонароджених не можна виключити. Зважаючи на ризик появи серйозних побічних реакцій у новонароджених, яких годують груддю, верапаміл у період годування груддю можна застосовувати тільки у разі нагальної потреби для матері.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Через антигіпертензивний ефект верапамілу гідрохлориду, залежно від індивідуальної реакції, здатність керувати транспортними засобами, працювати з механізмами або працювати в небезпечних умовах може бути порушена. Особливо це стосується початкової фази лікування, підвищення дози, зміни гіпотензивного препарату, а також одночасного прийому препарату з алкоголем. Верапаміл може підвищувати рівень алкоголю в плазмі крові та уповільнювати його виведення, тому дія алкоголю може підсилюватися.

Спосіб застосування та дози.

Дози визначає лікар індивідуально для кожного пацієнта. Препарат слід приймати не розсмоктуючи та не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини (наприклад 1 склянка води, в жодному випадку не грейпфрутовий сік), краще за все під час або одразу після їди.

Дорослі та підлітки з масою тіла більше 50 кг

Ішемічна хвороба серця, пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, тріпотіння/мерехтіння передсердь

Рекомендована добова доза становить 120-480 мг, розділених на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза - 480 мг.

Артеріальна гіпертензія

Рекомендована добова доза становить 120-360 мг, розділених на 3 прийоми.

Діти старшого дошкільного віку до 6 рокі в тільки при порушеннях серцевого ритму:рекомендована доза - у межах 80-120 мг на добу, розділених на 2-3 прийоми.

Діти 6-14 років тільки при порушеннях серцевого ритму:рекомендована доза - в межах 80-360 мг на добу, розділених на 2-4 прийоми.

Порушення функції нирок

Доступні дані наведені в розділі «Особливості застосування». Пацієнтам з нирковою недостатністю верапамілу гідрохлорид слід застосовувати з обережністю та під ретельним наглядом.

Порушення функції печінки

У хворих з порушеннями функцій печінки залежно від ступеня тяжкості дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується через уповільнення розпаду лікарського засобу. Тому в таких випадках дозування слід встановлювати з особливою обережністю та розпочинати з малих доз (наприклад, для хворих з порушеннями функцій печінки спочатку 2-3 рази на день по 40 мг, відповідно 80-120 мг на добу) див. («Особливості застосування»).

Якщо необхідне застосування верапамілу гідрохлориду у дозі 40 мг, потрібно приймати верапамілу гідрохлорид у відповідному дозуванні (таблетки по 40 мг).

Не приймати препарат у положенні лежачи.

Верапамілу гідрохлорид не можна призначати хворим з інфарктом міокарда протягом 7 днів після події.

Після тривалої терапії препарат слід відмінити, поступово знижуючи дозу.

Тривалість лікування визначається лікарем індивідуально та залежить від стану пацієнта і перебігу захворювання.

Діти.

Препаратможна застосовувати дітям тільки при порушеннях серцевого ритму (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Передозування

Клінічні прояви :артеріальна гіпотензія, брадикардія до атріовентрикулярної блокади високого ступеня та зупинки синусового вузла, гіперглікемія, ступор, метаболічний ацидоз та гострий респіраторний дистрес-синдром. Спостерігалися летальні випадки в результаті передозування.

Лікування передозування верапамілу гідрохлоридуповинно бути головним чином підтримуючим та індивідуальним. Бета-адренергічна стимуляція та/або внутрішньовенне введення препаратів кальцію (кальцію хлорид) ефективно застосовуються для усунення симптомів навмисного передозування при пероральному застосуванні верапамілу гідрохлориду.

У разі значної артеріальної гіпотензії або атріовентрикулярної блокади високого ступеня необхідно застосовувати вазопресорні засоби або кардіостимулятори відповідно. При асистолії слід застосовувати звичайні заходи, які включають бета-адренергічну стимуляцію (наприклад ізопротеренолу гідрохлорид), інші вазопресорні засоби або серцево-легеневу реанімацію.

Верапамілу гідрохлорид не виводиться за допомогою гемодіалізу.

Побічні реакції

Про нижчезазначені побічні реакції повідомлялося у ході клінічних досліджень, при постмаркетинговому застосуванні верапамілу або у IV фазі клінічних випробувань.

Для кожної системи органів побічні реакції класифікуються залежно від частоти Для кожної системи органів побічні реакції класифікуються залежно від частоти виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до <1/100), рідко (≥1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000), невідомо (частоту не можна встановити з наявних даних).

Найбільш часто спостерігалися такі побічні реакції: головний біль, запаморочення; шлунково-кишкові розлади: нудота, запор та біль у животі; також брадикардія, тахікардія, відчуття серцебиття, зниження артеріального тиску, почервоніння/припливи, периферичний набряк та втомлюваність.

З боку імунної системи: невідомо - гіперчутливість.

Неврологічні розлади: часто - запаморочення, головний біль; рідко - парестезія, тремор; невідомо - екстрапірамідальні розлади, параліч (тетрапарез)*, припадки.

Порушення обміну речовин, метаболізму: невідомо - гіперкаліємія.

Психічні порушення: рідко - сонливість.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: рідко - дзвін у вухах; невідомо - вертиго.

З боку серцево-судинної системи: часто - брадикардія, почервоніння/припливи, зниження артеріального тиску; нечасто - відчуття серцебиття, тахікардія; невідомо - атріовентрикулярна блокада (І, II або III ступеня), серцева недостатність, зупинка синусового вузла, синусова брадикардія, асистолія.

З боку дихальної системи , органів грудної клітки та середостіння :невідомо - бронхоспазм, диспное.

Шлунково-кишкові розлади: часто - нудота, запори; нечасто - біль у животі; рідко - блювання, невідомо - дискомфорт у животі, кишкова непрохідність, гіперплазія ясен.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: рідко - гіпергідроз; невідомо - ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса - Джонсона, мультиформна еритема, макулопапульозний висип, алопеція, кропив’янка, відчуття свербежу, свербіж, пурпура.

З боку опорно-рухової системи і сполучної тканини: невідомо - міалгія, артралгія, м’язова слабкість.

З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо - ниркова недостатність.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: невідомо - еректильна дисфункція, гінекомастія, галакторея.

Загальні розлади: часто - периферичний набряк, нечасто - втомлюваність.

Лабораторні показники: невідомо - підвищення рівнів печінкових ферментів та рівня пролактину в сироватці крові.

* У ході постмаркетингових спостережень один раз повідомлялося про параліч (тетрапарез), асоційований з комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Це може бути обумовлено проникненням колхіцину через гематоенцефалічний бар’єр внаслідок пригнічення верапамілом CYP3A4 та P-gp, див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання .

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С.

Упаковка .

По 20 таблеток у блістері, по 5 блістерів у картонній коробці; по 10 таблеток у блістері, по 10 блістерів у картонній коробці.

Категорія відпуску .За рецептом.

Виробник.

Аббві Дойчланд ГмбХ і Ко. КГ, Німеччина/AbbVie Deutschland GmbH & Co. KG, Germany або Фамар А.В.Е. Антоусса Плант, Греція/Famar A.V.E. Anthoussa Plant, Greece.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності .

Кнольштрассе, 67061 Людвігсхафен, Німеччина/Knollstrasse, 67061 Ludwigshafen, Germany або Антоуса Авеню 7, Антоуса Аттика, 15349, Греція/Anthousa Avenue 7, Anthousa Attiki, 15349, Greece.

Таблетки, покрытые пленочной оболочкой.

Основные физико-химические свойства: белые двояковыпуклые таблетки, покрытые пленочной оболочкой. С одной стороны есть тиснение ISOPTIN 80, с другой - KNOLL выше борозды.

Селективные блокирующие кальциевые каналы с прямыми эффектами на сердце. Производные фенилалкиламина. Код АТС C08D A01.

Верапамил блокирует трансмембранный поток ионов кальция в кардиомиоцитах и ​​клетках гладких мышц сосудов. Он непосредственно уменьшает потребность миокарда в кислороде за счет воздействия на энергетически затратные процессы метаболизма в клетках миокарда и косвенно влияет на уменьшение постнагрузки. Благодаря блокированию кальциевых каналов клеток гладкой мускулатуры коронарных артерий приток крови к миокарду усиливается даже в постстенотических участках и устраняется спазм коронарных артерий. Антигипертензивная эффективность верапамила обусловлена ​​уменьшением сопротивления периферических сосудов без увеличения частоты сердечных сокращений как рефлекторного ответа. Нежелательных изменений физиологических величин давления крови не наблюдается. Верапамил оказывает выраженное антиаритмическое действие, особенно при наджелудочковой аритмии. Он задерживает проведение импульса в атриовентрикулярном узле, вследствие чего в зависимости от типа аритмии восстанавливается синусовый ритм и/или частота сокращений желудочков нормализуется. Нормальный уровень частоты сердечных сокращений не изменяется или в незначительной степени снижается.

Верапамила гидрохлорид представляет собой рацемическую смесь, состоящую из равных частей R-энантиомера и S-энантиомера. Верапамил экстенсивно метаболизируется. Норверапамил является одним из 12 метаболитов, определяемых в моче, имеет 10-20% фармакологической активности верапамила и составляет 6% выведенного препарата. Равновесные концентрации норверапамила и верапамила в плазме крови сходны. Равновесная концентрация достигается через 3-4 дня после многократного приема препарата 1 раз в сутки.

Абсорбция

Более 90% верапамила после приема внутрь быстро и почти полностью всасывается в тонкой кишке. Средняя биодоступность неизмененного соединения у здоровых добровольцев после однократного приема препарата составляет 22%, что объясняется экстенсивным печеночным метаболизмом первого следования. Биодоступность повышается в 2 раза после многократного приема.

Максимальная концентрация верапамила в плазме крови достигается через 1-2 часа после приема таблеток с немедленным высвобождением, норверапамила – через 1 час. Прием пищи не влияет на биодоступность верапамила.

Распределение

Верапамил широко распределяется в тканях организма, у здоровых добровольцев объем распределения составляет от 1,8 до 6,8 л/кг. Связывание верапамила с белками плазмы крови составляет примерно 90%.

Метаболизм

Верапамил экстенсивно метаболизируется. В ходе исследований метаболизма in vitro установлено, что верапамил метаболизируется с помощью цитохрома P450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 и CYP2C18. Установлено, что после перорального приема препарата здоровыми добровольцами мужского пола гидрохлорид верапамила подвергается интенсивному метаболизму в печени с образованием 12 метаболитов, большинство из которых определялось в следовых количествах. Основные метаболиты были определены как различные N- и O-деалкилированные продукты верапамила. Среди этих метаболитов только норверапамил оказывает фармакологическое действие (около 20% исходного соединения), установленное в ходе исследований на собаках.

Вывод

Период полувыведения составляет 3-7 часов при пероральном применении. Около 50% введенной дозы выводится почками в течение 24 часов, 70% – в течение 5 дней. До 16% выводится с фекалиями. Около 3-4% выводимого почками препарата выводится в неизмененном состоянии. Общий клиренс верапамила почти такой же высокий, как и печеночный кровоток, и составляет примерно 1 л/ч/кг (диапазон: 0,7-1,3 л/ч/кг).

Особые группы пациентов

Дети. Данные о фармакокинетике верапамила у детей ограничены. После перорального применения препарата равновесные концентрации в плазме крови поменьше у детей по сравнению со взрослыми.

Пациенты пожилого возраста. Возраст может влиять на фармакокинетику верапамила у пациентов с артериальной гипертензией. Период полувыведения может быть продлен у пациентов пожилого возраста. Установлено, что антигипертензивный эффект верапамила не зависит от возраста.

Пациенты с почечной недостаточностью. Нарушение функции почек не влияет на фармакокинетику верапамила, что показано в ходе сравнительных исследований у пациентов с почечной недостаточностью терминальной стадии и лиц с нормальной функцией почек. Верапамил и норверапамил не удаляются с помощью гемодиализа.

Пациенты с печеночной недостаточностью. Период полувыведения верапамила растет у пациентов с нарушенной функцией печени из-за низкого клиренса и большого объема распределения.

Ишемическая заболевание сердца, включая стабильную стенокардию напряжения; нестабильную стенокардию (прогрессирующая стенокардия, стенокардия покоя); вазоспастическую стенокардию (вариантная стенокардия, стенокардия Принцметала); постинфарктную стенокардию у пациентов без сердечной недостаточности, если не показаны b-адреноблокаторы.

Аритмии: пароксизмальная наджелудочковая тахикардия; трепетание/мерцание предсердий с быстрой атриовентрикулярной проводимостью [за исключением синдрома Вольфа – Паркинсона – Уайта (WPW)].

Артериальная гипертензия.

• Гиперчувствительность к верапамилу или любому другому компоненту препарата.
• Кардиогенный шок.
• Атриовентрикулярная блокада II или III степени (кроме пациентов с функционирующим искусственным водителем ритма).
• Синдром слабости синусового узла (кроме пациентов с функционирующим искусственным водителем ритма).
• Сердечная недостаточность с понижением фракции выброса менее 35% и/или давлением заклинивания легочной артерии выше 20 мм рт. ст. (кроме случаев, когда эти состояния вторичны относительно наджелудочковой тахикардии, подвергающейся терапии верапамилом).
• Фибрилляция/трепетание предсердий при наличии дополнительных ведущих путей (например, WPW-синдром и LGL-синдром (синдром Лауна-Ганонга-Левина)). У таких пациентов при применении верапамила гидрохлорида риск развития желудочковой тахиаритмии, включая желудочковую фибрилляцию.
• Применение в сочетании с ивабрадином (см. Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий).
• Во время лечения Изоптином не применять одновременно внутривенно β-адреноблокаторы (за исключением интенсивной терапии).

Исследования метаболизма верапамила гидрохлорида in vitro показали, что он метаболизируется цитохромом Р450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 и CYP2С18. Верапамил является ингибитором ферментов CYP3A4 и Р-гликопротеинов (Р-gp). Сообщалось о клинически важных взаимодействиях с ингибиторами CYP3A4, которые сопровождались повышением уровня верапамила в плазме крови, тогда как индукторы CYP3A4 приводили к снижению плазменных уровней верапамила гидрохлорида, поэтому необходимо проводить мониторинг по взаимодействию с другими лекарственными средствами. Совместное применение верапамила и препаратов, которые в основном метаболизируются CYP3A4 или являются субстратом P-gp, может быть связано с повышением концентраций препаратов, что может увеличивать или удлинять как терапевтические, так и неблагоприятные эффекты сопутствующего препарата.

Потенциальные взаимодействия, связанные с фармакокинетикой

Празозин: повышение Сmax празозина (~ 40%) без влияния на период полувыведения. Аддитивный гипотензивный эффект.

Теразозин: повышение AUC (~24%) и Сmax (~25%) теразозина. Аддитивный гипотензивный эффект.

Хинидин: уменьшение клиренса хинидина (~35%) при пероральном приеме. Возможно развитие артериальной гипотензии, а у пациентов с гипертрофической обструктивной кардиомиопатией – отек легких.

Флекаинид: минимальное влияние на клиренс флекаинида в плазме крови (<~10%); не влияет на клиренс верапамила в плазме крови (см. раздел «Особенности применения»).

Теофиллин: снижение орального и системного клиренса примерно на 20%, у курильщиков – на 11%.

Карбамазепин: повышение AUC карбамазепина (~46%) у больных с рефрактерной парциальной эпилепсией; повышение уровней карбамазепина, что может вызвать побочные эффекты карбамазепина, такие как диплопия, головные боли, атаксия или головокружение.

Фенитоин: снижение концентрации верапамила в плазме крови.

Имипрамин: увеличение AUC (~ 15%) имипрамина без влияния на активный метаболит дезипрамина.

Глибурид: повышение Сmax глибурида примерно на 28%, AUC – на 26%.

Метформ др.: одновременное применение верапамила с метформином может снижать эффективность метформина.

Колхицин: увеличение AUC (примерно в 2 раза) и Сmах (приблизительно в 1,3 раза) колхицина. Рекомендуется уменьшить дозу колхицина (см. инструкцию по применению колхицина).

Кларитромицина, эритромицина, телитромицина: возможно повышение уровней верапамила.

Рифампицин: возможно снижение гипотензивного эффекта. Снижение AUC (~97%), Сmax (~94%) и биодоступности после перорального применения (~92%) верапамила.

Доксорубицин: при одновременном применении доксорубицина и верапамила (перорально) повышается AUC (~104%) и Сmax (~61%) доксорубицина у больных с мелкоклеточным раком легких.

Фенобарбитал повышает оральный клиренс верапамила в 5 раз.

Буспирон: увеличение AUC и Сmax буспирона в 3,4 раза.

Мидазолам: увеличение AUC мидазолама в 3 раза и Смах – в 2 раза.

Метопролол: увеличение AUC (~32,5%) и Сmax (~41%) метопролола у пациентов со стенокардией (см. раздел «Особенности применения»).

Пропранолол: увеличение AUC (~65%) и Сmax (~94%) пропранолола у пациентов со стенокардией (см. «Особенности применения»).

Дигоксин: у здоровых добровольцев увеличение Сmax (~44%), С12h (~53%), Css (~44%) и AUC (~50%) дигоксина. Рекомендовано уменьшить дозу дигоксина (см. также раздел «Особенности применения»).

Дигитоксин: уменьшение общего клиренса дигитоксина (~27%) и экстраренального клиренса (~29%).

Циметидин: увеличивается AUC R-верапамила (~25%) и S-верапамила (~40%) с соответствующим снижением клиренса R- и S-верапамила.

Циклоспорин: увеличение AUC, Cmax, CSS циклоспорина примерно на 45%.

Эверолимус: увеличение AUC (приблизительно в 3,5 раза) и Сmax (приблизительно в 2,3 раза) эверолимуса. Увеличение Ctrough верапамила (примерно в 2,3 раза). Может потребоваться точное определение концентрации и коррекция дозы эверолимуса.

Сиролимус: увеличение AUC (приблизительно в 2,2 раза) сиролимуса, увеличение AUC (приблизительно в 1,5 раза) S-верапамила. Может потребоваться определение концентраций и коррекция дозы сиролимуса.

Такролимус: возможно увеличение уровня этого препарата в плазме крови

Липидопонижающие средства [ингибиторы ГМГ-КоА-редуктазы (статины)]: лечение ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы (например, симвастатин, аторвастатин, ловастатин) для пациентов, принимающих верапамил, следует начинать с наиболее низких возможных доз и постепенно их с более низкой. Если пациенту, уже принимающему ингибитор ГМГ-КоА-редуктазы, необходимо назначение верапамила, следует учесть необходимое снижение дозы статинов и подобрать дозировку в соответствии с концентрацией холестерина в плазме крови.

Аторвастатин: возможно повышение уровня аторвастатина. Аторвастатин увеличивает AUC верапамила примерно на 43%.

Ловастатин: возможно повышение уровня ловастатина. Увеличение AUC (~63%) и Сmax (~32%) верапамила.

Симвастатин: увеличение AUC симвастатина примерно в 2,6 раза, Сmax симвастатина – в 4,6 раза.

Флувастатин, правастатин и розувастатин метаболизируются цитохромом CYP3A4, вероятность взаимодействия с верапамилом невелика.

Алмотриптана: увеличение AUC (~20%) и Сmax (~24%) алмотриптана.

Сульфинпиразон: повышение орального клиренса верапамила примерно в 3 раза, уменьшение биодоступности – на 60%. Может наблюдаться понижение гипотензивного эффекта.

Дабигатран: верапамил в форме таблеток с немедленным высвобождением увеличивает Сmax (до 180%) и AUC (до 150%) дабигатрана. Повышается риск кровотечения. При одновременном применении с пероральным верапамилом может потребоваться уменьшение дозы дабигатрана (см. инструкцию по медицинскому применению дабигатрана относительно рекомендаций по дозировке).

Прочие пероральные антикоагулянты прямого действия (ПАПД):

Повышенная абсорбция АПД, поскольку они являются субстратами P-gp, а также, если применимо, снижение вывода АПД, метаболизирующихся CYP3А4, может привести к увеличению системной биодоступности АПД.

Некоторые данные позволяют предположить увеличение риска кровотечения, особенно у пациентов с дополнительными факторами риска. Может потребоваться уменьшение дозы АПД при применении с пероральным верапамилом (см. инструкцию по медицинскому применению по дозировке АПД).

Ивабрадин: одновременное применение с ивабрадином противопоказано из-за дополнительного эффекта снижения частоты сердцебиения верапамилом относительно эффекта ивабрадина (см. Противопоказания).

Грейпфрутовый сок: увеличивается AUC R-верапамила (~49%) и S-верапамила (~37%), увеличивается Сmax R-верапамила (~75%) и S-верапамила (~51%) без изменения периода полувыведения и почечного клиренса. Следует избегать употребления грейпфрутового сока с верапамилом.

Зверобой продырявленный: уменьшается AUC R-верапамила (~78%) и S-верапамила (~80%) с соответствующим снижением Сmax.

Другие взаимодействия

Противовирусные (ВИЧ) средства: из-за способности некоторых противовирусных средств, таких как ритонавир, ингибировать метаболизм плазменные концентрации верапамила могут возрастать. Назначать с осторожностью может возникнуть необходимость в снижении дозы верапамила.

Литий: сообщалось о повышенной нейротоксичности лития при одновременном применении верапамила гидрохлорида и лития, с повышением уровней лития в плазме крови или без. Однако у пациентов, постоянно получавших одинаковую дозу лития перорально, добавление верапамила гидрохлорида приводило к снижению уровней лития в плазме крови. Пациенты, получающие оба лекарственных средства, должны находиться под тщательным наблюдением.

Нейромышечные блокаторы: клинические данные и исследования на животных свидетельствуют, что верапамила гидрохлорид может потенцировать активность нейромышечных блокаторов (курарообразных и деполяризующих). Может возникнуть необходимость в снижении дозы гидрохлорида верапамила и/или дозы нейромышечного блокатора при одновременном их применении.

Ацетилсалициловая кислота: повышена вероятность кровотечения.

Этанол (алкоголь): повышение уровня этанола в плазме крови.

Антигипертензивные средства, диуретики, вазодилататоры: усиление гипотензивного эффекта.

Острый инфаркт миокарда

Препарат следует применять с осторожностью пациентам с острым инфарктом миокарда, осложненным брадикардией, выраженной артериальной гипотензией или дисфункцией левого желудочка.

Сердечная блокада/атриовентрикулярная блокада I степени/ брадикардия/ асистолия

Верапамила гидрохлорид влияет на атриовентрикулярный и синоатриальный узлы и пролонгирует время атриовентрикулярной проводимости. Применять с осторожностью, так как развитие атриовентрикулярной блокады II или III степени (что является противопоказанием) или однопучковой, двупучковой или трехпучковой блокады ножек пучка Гиса требует отмены последующих доз верапамила гидрохлорида и назначения соответствующей терапии в случае необходимости.

Верапамила гидрохлорид влияет на атриовентрикулярный и синоатриальный узлы, очень редко может спровоцировать возникновение атриовентрикулярной блокады ІІ или ІІІ степени, брадикардию и чрезвычайно редко – асистолию. Более вероятно, что такие симптомы будут наблюдаться у пациентов с синдромом слабости синусового узла (синоатриальная узловая болезнь), чаще встречающегося у пациентов пожилого возраста.

Асистолия у пациентов, не имеющих синдрома слабости синусового узла, обычно кратковременная (несколько секунд или менее), со спонтанным возвратом к атриовентрикулярному узловому или нормальному синусовому ритму. Если это явление не скоротечно, следует немедленно начать соответствующую терапию (см. раздел «Побочные реакции»).

Антиаритмические средства, b-адреноблокаторы

Взаимное усиление кардиоваскулярного действия (повышение атриовентрикулярной блокады высокой степени, значительное снижение частоты сердечных сокращений, появление сердечной недостаточности, значительное снижение артериального давления). Асимптоматическая брадикардия (36 уд/мин) с блуждающим предсердным водителем ритма наблюдалась у пациентов, получавших сопутствующую терапию глазными каплями с тимололом (b-адреноблокатор) на фоне лечения верапамила гидрохлоридом.

Дигоксин

При одновременном применении верапамила с дигоксином следует снизить дозу дигоксина (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).

Сердечная недостаточность

Перед началом лечения верапамилом необходимо компенсировать сердечную недостаточность у пациентов с фракцией выброса более 35% и адекватно контролировать в течение всего периода лечения.

Ингибиторы ГМГ-КoA-редуктазы (статины)

См. См. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий».

Нарушения нервно-мышечной проводимости

Верапамила гидрохлорид следует применять с осторожностью при наличии болезней с нарушениями нервно-мышечной проводимости (миастения (myasthenia gravis), синдром Ламберта – Итона, прогрессирующая мышечная дистрофия Дюшена).

Почечная недостаточность

Хотя данные подтвержденных сравнительных исследований показали, что почечная недостаточность не влияет на фармакокинетику верапамила у пациентов с терминальной стадией почечной недостаточности, было несколько сообщений, свидетельствующих о том, что пациентам с почечной недостаточностью следует применять верапамил с осторожностью и тщательным наблюдением. Верапамил не выводится с помощью гемодиализа.

Печеночная недостаточность

Пациентам со значительным нарушением функции печени следует применять верапамил с осторожностью (см. «Способ применения и дозы»).

Из-за антигипертензивного эффекта верапамила гидрохлорида в зависимости от индивидуальной реакции способность управлять транспортными средствами, работать с механизмами или работать в опасных условиях может быть нарушена. Особенно это касается исходной фазы лечения, повышения дозы, изменения гипотензивного препарата, а также одновременного приема препарата с алкоголем. Верапамил может повышать уровень алкоголя в плазме крови и замедлять выведение, поэтому действие алкоголя может усиливаться.

Четкие и хорошо изученные данные по применению препарата беременным женщинам отсутствуют. Исследования на животных не выявили прямого или косвенного вредного воздействия на репродуктивную токсичность. Поскольку данные, полученные в результате репродуктивных исследований на животных, не всегда можно экстраполировать на человека, препарат следует применять во время беременности только в случае необходимости.

Верапамил проникает через плаценту и определяется в пуповинной крови.

Верапамил и его метаболиты проникают в грудное молоко. Ограниченные данные по пероральному приему с участием человека свидетельствуют, что доза верапамила, попадающая в организм новорожденного, является низкой (0,1-1% дозы, принятой матерью), поэтому применение верапамила может быть совместимо с кормлением грудью, но риск для новорожденных нельзя исключить. Учитывая риск появления серьезных побочных реакций у новорожденных, кормящих грудью, верапамил в период кормления грудью можно применять только в случае необходимости для матери.

Дозы определяет врач для каждого пациента индивидуально. Препарат следует принимать не рассасывая и не разжевывая, с достаточным количеством жидкости (например, 1 стакан воды, ни в коем случае не грейпфрутовый сок), лучше всего во время или сразу после еды.

Взрослые и подростки с массой тела более 50 кг.

Ишемическая болезнь сердца, пароксизмальная наджелудочковая тахикардия, трепетание/мерцание предсердий

Рекомендуемая суточная доза составляет 120-480 мг, разделенных на 3-4 приема. Максимальная суточная доза – 480 мг.

Артериальная гипертензия

Рекомендуемая суточная доза составляет 120-360 мг, разделенных на 3 приема.

Дети старшего дошкольного возраста до 6 лет только при нарушениях сердечного ритма: рекомендуемая доза - в пределах 80-120 мг в сутки, разделенных на 2-3 приема.

Дети 6-14 лет только при нарушениях сердечного ритма: рекомендуемая доза - в пределах 80-360 мг/сут, разделенных на 2-4 приема.

Нарушение функции почек

Доступные данные см. в разделе «Особенности применения». Пациентам с почечной недостаточностью гидрохлорид верапамила следует применять с осторожностью и под тщательным наблюдением.

Нарушение функции печени

У больных с нарушениями функций печени в зависимости от степени тяжести действие верапамила гидрохлорида усиливается и удлиняется из-за замедления распада лекарственного средства. Поэтому в таких случаях дозировку следует устанавливать с особой осторожностью и начинать с малых доз (например, для больных с нарушениями функций печени вначале 2-3 раза в день по 40 мг соответственно 80-120 мг в сутки) см. («Особенности применения»).

Если необходимо применение верапамила гидрохлорида в дозе 40 мг, следует принимать верапамила гидрохлорид в соответствующей дозировке (таблетки по 40 мг).

Не принимать препарат в положении лежа.

Верапамила гидрохлорид нельзя назначать больным с инфарктом миокарда в течение 7 дней после происшествия.

После продолжительной терапии препарат следует отменить, постепенно снижая дозу.

Продолжительность лечения определяется врачом индивидуально и зависит от состояния пациента и хода заболевания.

Препарат можно применять детям только при нарушениях сердечного ритма (см. Способ применения и дозы).

Клинические проявления: артериальная гипотензия, брадикардия к атриовентрикулярной блокаде высокой степени и остановке синусового узла, гипергликемия, ступор, метаболический ацидоз и острый респираторный дистресс-синдром. Наблюдались летальные случаи в результате передозировки.

Лечение передозировки верапамила гидрохлорида должно быть главным образом поддерживающим и индивидуальным. Бета-адренергическая стимуляция и/или введение препаратов кальция (кальция хлорид) эффективно применяются для устранения симптомов преднамеренной передозировки при пероральном применении верапамила гидрохлорида.

При значительной артериальной гипотензии или атриовентрикулярной блокаде высокой степени необходимо применять вазопрессорные средства или кардиостимуляторы соответственно.

При асистолии следует применять обычные меры, включающие бета-адренергическую стимуляцию (например, изопротеренола гидрохлорид), другие вазопрессорные средства или сердечно-легочную реанимацию.

Верапамила гидрохлорид не выводится с помощью гемодиализа.

О нижеперечисленных побочных реакциях сообщалось в ходе клинических исследований, при постмаркетинговом применении верапамила или в IV фазе клинических испытаний.

Для каждой системы органов побочные реакции классифицируются в зависимости от частоты Для каждой системы органов побочные реакции классифицируются в зависимости от частоты возникновения: очень часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10); до <1/100), редко (≥1/10000 до <1/1000), очень редко (<1/10000), неизвестно (частоту нельзя установить из имеющихся данных).

Наиболее часто наблюдались следующие побочные реакции: головные боли, головокружение; желудочно-кишечные нарушения: тошнота, запор и боль в животе; также брадикардия, тахикардия, сердцебиение, снижение артериального давления, покраснение/приливы, периферический отек и утомляемость.

Со стороны иммунной системы: неизвестно – гиперчувствительность.

Неврологические расстройства: часто – головокружение, головная боль; редко – парестезия, тремор; неизвестно – экстрапирамидальные расстройства, паралич (тетрапарез)*, припадки.

Нарушения обмена веществ, метаболизма: неизвестно – гиперкалиемия.

Психические нарушения: редко – сонливость.

Со стороны органов слуха и вестибулярного аппарата: редко – звон в ушах; неизвестно – вертиго.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: часто – брадикардия, покраснение/приливы, снижение артериального давления; нечасто – чувство сердцебиения, тахикардия; неизвестно – атриовентрикулярная блокада (I, II или III степени), сердечная недостаточность, остановка синусового узла, синусовая брадикардия, асистолия.

Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: неизвестно – бронхоспазм, диспное.

Желудочно-кишечные расстройства: часто – тошнота, запоры; нечасто – боль в животе; редко – рвота, неизвестно – дискомфорт в животе, кишечная непроходимость, гиперплазия десен.

Со стороны кожи и подкожной клетчатки: редко – гипергидроз; неизвестно – ангионевротический отек, синдром Стивенса – Джонсона, мультиформная эритема, макулопапулезная сыпь, алопеция, крапивница, ощущение зуда, зуд, пурпура.

Со стороны опорно-двигательной системы и соединительной ткани: неизвестно – миалгия, артралгия, мышечная слабость.

Со стороны почек и мочевыделительной системы: неизвестно – почечная недостаточность.

Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: неизвестно – эректильная дисфункция, гинекомастия, галакторея.

Общие расстройства: часто – периферический отек, нечасто – утомляемость.

Лабораторные показатели: неизвестно повышение уровня печеночных ферментов и уровня пролактина в сыворотке крови.

* - В ходе постмаркетинговых наблюдений один раз сообщалось о параличе (тетрапарезе), ассоциированном с комбинированным применением верапамила и колхицина. Это может быть обусловлено проникновением колхицина через гематоэнцефалический барьер вследствие угнетения верапамилом CYP3A4 и P-gp. См. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий».

3 года.

Хранить в недоступном для детей месте при температуре не выше 25°С.

По 10 таблеток у блістері, по 10 блістерів у картонній коробці.

По рецепту.

Аббви Дойчланд ГмбХ и Ко. КГ, Германия

Фомар А.В.Е. Антоусса Плант, Греция.

Кнольштрассе, 67061 Людвигсхафен, Германия

Антоуса Авеню 7, Антоуса Аттика, 15349, Греция