Пігулки Лерівон 30 мг №20

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЛЕРИВОН^®

(LERIVON^®)

Склад:

діюча речовина: mianserin;

1 таблетка містить 30 мг міансерину гідрохлориду;

допоміжні речовини: крохмаль картопляний, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, метилцелюлоза, кальцію гідрофосфат, гіпромелоза, поліетиленгліколь 8000 (макрогол 8000), титану діоксид (Е 171).

 

Лікарська форма.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Код АТС  N06A X03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Усунення симптомів депресії, при яких показана лікарська терапія.

Протипоказання.

·         Підвищена чутливість до міансерину або до будь-якого компонента препарату.

·         Маніакальний стан.

·         Тяжкі порушення функцій печінки.

·         Застосування міансерину одночасно з інгібіторами моноаміноксидази (MAO).

 

Спосіб застосування та дози.

Таблетки слід ковтати не розжовуючи, за необхідності запивати рідиною.

Дорослі. Дозу потрібно визначати індивідуально. Рекомендованою початковою дозою є 30 мг на добу. Дозу можна поступово підвищувати кожні кілька днів для отримання оптимального  клінічного ефекту. Як правило, ефективна добова доза становить 60-90 мг, а максимальна добова – 90 мг.

Пацієнти літнього віку. Дозу потрібно визначати індивідуально, починаючи з 30 мг на добу. Далі, у разі необхідності, дозу можна поступово підвищувати кожні декілька днів. Проте доза для отримання оптимального клінічного ефекту для пацієнтів літнього віку, зазвичай, є меншою, ніж доза для дорослих, і становить 30-60 мг на добу.

·         Добову дозу можна розподілити на кілька прийомів, але краще застосовувати  Леривон^® за один прийом на ніч, враховуючи можливий снодійний ефект.

·         Позитивні результати лікування виявляються протягом перших 2-4 тижнів терапії. Якщо реакція недостатня, добову дозу можна підвищити до 60-90 мг. Якщо протягом наступних 2-4 тижнів не спостерігається позитивного ефекту, лікування Леривоном^® слід припинити.

·         Після досягнутого клінічного ефекту для підтримання позитивного ефекту лікування Леривоном^® слід продовжувати протягом ще 4-6 місяців.

·         Різке припинення лікування Леривоном^® дуже рідко спричиняє симптоми відміни, тому зазвичай не потребує поступового зниження дози.

Побічні реакції.

У хворих, які страждають на депресію, виникають симптоми, пов'язані безпосередньо з самим захворюванням (сухість у роті, стійкий запор, порушення акомодації). Тому іноді тяжко визначити, чи ці симптоми є проявом захворювання чи побічними реакціями на лікування Леривоном®.

Класи систем органів	Побічні реакції (частота невідома)
Порушення з боку лімфатичної системи та крові	Патологічні зміни крові, що можуть проявляються у вигляді гранулоцитопенії або агранулоцитозу (див. розділ «Особливості застосування»)
Порушення метаболізму і обміну речовин	Збільшення маси тіла
Психічні порушення	Гіпоманія
Порушення з боку нервової системи	Седативний ефект, що виникає на початку лікування і зменшується при продовженні лікування (Увага! Зниження дози зазвичай не призводить до зниження седативного ефекту, але може зменшити ефективність антидепресанту) Судоми Гіперкінезія Нейролептичний злоякісний синдром
Порушення з боку серця	Брадикардія після прийому початкової дози Подовжений інтервал QT на ЕКГ Шлуночкова тахікардія типу «пірует»
Судинні порушення	Артеріальна гіпотензія
Гепатобіліарні порушення	Підвищення печінкових ферментів Жовтяниця Гепатит Відхилення від норми показників функції печінки
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин	Екзантема
Скелетно-м'язові порушення, порушення сполучної тканини та кісток	Артралгія
Загальні порушення	Набряк

Повідомлялось про випадки суїцидального мислення і суїцидальної поведінки під час терапії міансерином або одразу після припинення лікування.

Передозування.

Симптоми значного передозування загалом обмежуються тривалим седативним ефектом. Серцеві аритмії, судоми, виражена артеріальна гіпотензія та пригнічення дихання виникають рідко. Також повідомлялось про випадки подовження інтервалу QT на ЕКГ та шлуночкову тахікардію типу «пірует». Необхідно проводити ЕКГ-моніторинг.

Специфічного антидоту немає.

Лікування: промивання шлунка з відповідною симптоматичною терапією та підтриманням життєвих функцій.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Обмежені клінічні дані не повідомляють про будь-який небажаний вплив міансерину на розвиток плода, а також показують, що міансерин проникає в грудне молоко  тільки в незначній кількості. Проте при застосуванні Леривону^® в період вагітності або годування груддю необхідно зважувати користь від його затосування для матері та можливий ризик для плода/новонародженого.

Діти.

Леривон^® не слід застосовувати дітям (віком до 18 років). У ході клінічних досліджень суїцидальна поведінка (суїцидальні спроби та суїцидальні думки) і ворожість (переважно агресивність, опозиційна поведінка і гнів) частіше спостерігалася серед дітей та підлітків, які отримували лікування антидепресантами, порівняно з тими, хто отримував плацебо. Якщо, виходячи з клінічної потреби, все ж таки ухвалюються рішення про проведення лікування, то в такому разі хворий повинен перебувати під ретельним контролем щодо виникнення суїцидальних симптомів. Крім цього, відсутні дані щодо безпеки стосовно росту, розвитку, пізнавальних та поведінкових функцій у дітей та підлітків при тривалому застосуванні препарату.

 

Особливості застосування.

Застереження

• Повідомлялось, що в процесі лікування Леривоном^® можливе пригнічення функції кісткового мозку, яке виявлялося гранулоцитопенією або агранулоцитозом. Ці реакції найчастіше виникали після 4-6 тижнів лікування та звичайно  були оборотними після припинення терапії. Такі побічні реакції можуть спостерігатися дещо частіше у пацієнтів літнього віку. Якщо у пацієнта виникає пропасниця, біль у горлі, стоматит чи інші ознаки інфекції, необхідно припинити лікування та отримати результати клінічного аналізу крові.
• Подібно до інших антидепресантів, Леривон^® може посилювати гіпоманіакальний стан у схильних осіб із біполярним депресивним розладом. У такому випадку лікування Леривоном^® потрібно припинити.
• При лікуванні хворих на цукровий діабет, із серцево-судинною патологією, нирковою чи печінковою недостатністю необхідно дотримуватися звичайних застережних заходів. А дози препаратів, призначених із приводу супутніх захворювань, повинні постійно коригуватися лікарем.
• У постреєстраційному періоді застосування Леривону® повідомлялось про випадки подовження інтервалу QT та шлуночкової аритмії (у тому числі, випадки шлуночкової тахікардії типу «пірует»). Леривон®  з обережністю призначають пацієнтам із факторами ризику подовження інтервалу QT/ тахікардії типу «пірует», у тому числі із вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, у віці старше 65 років, жінкам, пацієнтам із структурними серцево-судинними захворюваннями/дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ), захворюваннями нирок або печінки, при застосуванні ліків, які пригнічують метаболізм Леривону®, а також при одночасному застосуванні інших препаратів, які викликають подовження інтервалу QT. Перед початком лікування слід відкоригувати наявну гіпокаліємію та гіпомагнезіємію. Якщо інтервал QT сягає >500 мсек або збільшується на >60 мсек, розглядають питання про припинення лікування Леривоном® або зменшення дози ліків.
• Пацієнти із закритокутовою глаукомою, а також пацієнти з підозрою на гіпертрофію передміхурової залози повинні також перебувати під наглядом лікаря, хоча антихолінергічні побічні ефекти не пов’язані з прийомом Леривону^®.
• При виникненні жовтяниці лікування Леривоном^® слід припинити.
• При розвитку судом лікування Леривоном^® також слід припинити.

Суїцид/ суїцидальні думки або клінічне погіршення

Депресія, пов’язана з підвищеним ризиком суїцидальних думок та вчинків. Цей ризик зберігається до настання значної ремісії. Оскільки протягом перших декількох тижнів поліпшення може не відбутися, хворі повинні залишатися під безпосереднім контролем до настання такого поліпшення. На підставі загального клінічного досвіду, на ранніх стадіях ремісії ризик  суїцидальної поведінки може збільшитися.

Хворі з суїцидальними вчинками в анамнезі або пацієнти з високим ризиком суїцидальної поведінки становлять групу ризику стосовно суїцидальних спроб, тому повинні знаходитись під ретельним контролем під час лікування. Метааналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень антидепресантів у дорослих пацієнтів із психічними розладами продемонстрував підвищення ризику виникнення суїцидальної поведінки при застосуванні антидепресантів порівнянно з плацебо серед пацієнтів віком до 25 років. Ретельний моніторинг пацієнтів, зокрема тих, хто належить до групи високого ризику, повинен супроводжувати терапію антидепресантами, особливо на початку лікування і після змін дози. Хворих (і осіб, які здійснюють нагляд за хворими) потрібно попередити про необхідність контролювати будь-яке погіршення клінічного стану, виникнення суїцидальної поведінки або думок і незвичайних змін поведінки та негайно звернутися за медичною допомогою при виникненні цих симптомів.

При ймовірності суїциду, особливо на початку лікування, пацієнтові слід давати тільки обмежену кількість таблеток Леривону®.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Леривон^® може впливати на психомоторні реакції. Тому хворим на депресію, які отримують Леривон^®, слід уникати потенційно небезпечних видів діяльності, таких як керування автомобілем або роботі з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Леривон^® здатний підсилювати пригнічувальний вплив алкоголю на центральну нервову систему, тому пацієнтам не рекомендується вживати алкоголь під час лікування препаратом. Міансерин не можна вводити одночасно з інгібіторами MAO (такими як моклобемід, транілципромін і лінезолід та ін.) та упродовж двох тижнів після припинення терапії інгібітором MAO. З іншого боку, повинно минути приблизно два тижні, перш ніж пацієнти, які отримували лікування міансерином, можуть проходити терапію інгібіторами MAO. Леривон^® не впливає на дію таких лікарських препаратів, як бетанідин, клонідин, метилдопа, гуанетидин або пропранолол (окремо чи в комбінації з гідралазином). Незважаючи на цей факт, необхідно контролювати артеріальний тиск пацієнтів, які отримують одночасно з Леривоном^® гіпотензивні препарати. Супутнє лікування протиепілептичними препаратами, які є індукторами CYP3A4 (такими як фенітоїн і карбамазепін), може призвести до зменшення рівня міансерину в плазмі. Слід розглянути питання про корекцію дози на початку або при припиненні супутнього лікування цими препаратами. Подібно до інших антидепресантів Леривон^® може впливати на метаболізм похідних кумарину, таких як, наприклад, варфарин. Тому пацієнти, які приймають такі лікарські засоби, потребують постійного спостереження.

Ризик подовження інтервалу QT і/або шлуночкових аритмій (у тому числі шлуночкової тахікардії типу «пірует») збільшується при одночасному призначенні з іншими ліками, які викликають подовження інтервалу QT (наприклад, деякі антипсихотичні засоби та антибіотики). Завжди знайомтесь з інструкцією про застування інших препаратів, які застосовуються одночасно, аби дізнатися, чи впливають вони на тривалість інтервалу QT.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Леривон^® – це антидепресивний препарат, який належить до групи піперазино-азепінових сполук і відрізняється від трициклічних антидепресантів (ТЦА). У хімічній структурі міансерину відсутній боковий ланцюжок, характерний для ТЦА, який, як вважається, відповідає за їх антихолінергічну активність. Леривон^® підвищує центральну норадренергічну нейротрансмісію шляхом α₂-ауторецепторної блокади та пригнічення зворотного захоплення норадреналіну. Крім того, виявлено взаємодію препарату з серотоніновими рецепторами центральної нервової системи (ЦНС). Антидепресивний ефект Леривону^® подібний до ефекту інших сучасних антидепресантів. Більше того, препарат має анксіолітичну (протитривожну) дію, що важливо при лікуванні хворих на депресію у поєднанні з тривожністю. Седативний ефект Леривону^®, пов’язаний з впливом міансерину на альфа₁-адренорецептори і Н₁-гістамінові рецептори, дає можливість застосовувати Леривон^® для лікування порушень сну в рамках депресії.

Леривон^® добре переноситься пацієнтами, в тому числі літнього віку та тими, хто має серцево-судинні захворювання. При застосуванні в терапевтичних дозах Леривон^® практично не виявляє антихолінергічної активності і, відповідно, впливу на серцево-судинну систему. При передозуванні Леривон^® спричиняє значно менше кардіотоксичних ефектів порівняно з ТЦА. Леривон^® не виявляє взаємодії з симпатоміметичними і гіпотензивними препаратами, дія яких пов’язана з впливом на бета-адренорецептори (наприклад, бетанідин) чи альфа-адренорецептори (наприклад з клонідином або метилдопою).

Фармакокінетика. Після перорального прийому Леривону^® його активний компонент – міансерин швидко всмоктується. Максимальна концентрація міансерину в плазмі досягається через 3 години після прийому препарату. Його біодоступність становить 20 %. З білками плазми міансерин зв’язується приблизно на 95 %. Період напіввиведення становить 21-61 год, тому застосовувати препарат достатньо один раз на добу. Стабільна концентрація міансерину в плазмі досягається впродовж перших 6 діб його застосування. Міансерин метаболізується і виділяється із сечею та фекаліями протягом 7-9 діб.