Лізиноприл 20 НL KRKA 20 мг/12.5 мг №30 таблетки

ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
Лізиноприл 10 НЛ КРКА
Лізиноприл 20 НЛ КРКА
(Lisinopril 10 НL KRKA)
(Lisinopril 20 НL KRKA)

Склад:

діючі речовини: лізиноприл, гідрохлоротіазид;

1 таблетка містить 10 мг лізиноприлу у вигляді лізиноприлу дигідрату та 12,5 мг гідрохлоротіазиду або 20 мг лізиноприлу у вигляді лізиноприлу дигідрату та 12,5 мг гідрохлоротіазиду;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), кальцію гідрофосфат дигідрат, крохмаль прежелатинізований, натрію кроскармелоза, магнію стеарат;

Лізиноприл 10 НЛ КРКА: заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172).

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

Лізиноприл 10 НЛ КРКА – круглі двоопуклі таблетки персикового кольору, з маркуванням «LH»;

Лізиноприл 20 НЛ КРКА – круглі двоопуклі таблетки білого кольору з насічкою з одного боку, з маркуванням «LH».

Насічка не призначена для поділу таблетки.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту та діуретики.     Код АТХ C09В A03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лізиноприл 10 НЛ КРКА та Лізиноприл 20 НЛ КРКА – це комбіновані препарати з фіксованим дозуванням, які містять лізиноприл, інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) та гідрохлоротіазид, тіазидний діуретик. Обидва компоненти мають доповнюючий механізм дії та додатковий гіпотензивний ефект.

Лізиноприл – це інгібітор пептидил-дипептидази. Він пригнічує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), який є каталізатором перетворення ангіотензину I у судинозвужувальний пептид, ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Пригнічення АПФ призводить до зниження концентрацій ангіотензину II, що веде до зменшення судинозвужувальної активності та секреції альдостерону. Зменшення останньої може призвести до підвищення концентрації калію в сироватці крові. Лізиноприл знижує артеріальний тиск, перш за все, завдяки пригніченню ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Разом з цим лізиноприл є антигіпертензивним засобом навіть у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з низьким реніном. АПФ є ідентичним до кінінази II, ферменту, який сприяє розпаду брадикініну. Залишається невизначеним, чи є важливими підвищені рівні брадикініну, сильного судинорозширювального пептиду, у терапевтичних ефектах лізиноприлу.

Гідрохлоротіазид – це діуретичний препарат. Він впливає на механізм реабсорбції електролітів дистальними канальцями нирок і підвищує виведення натрію та хлориду приблизно в еквівалентних кількостях. Натрійурез може супроводжуватися деякою втратою калію та бікарбонату. Механізм гіпотензивного ефекту тіазидів є невідомим. Тіазиди зазвичай не впливають на нормальний артеріальний тиск.

У комбінації з іншими гіпотензивними препаратами може відбуватися додаткове зниження артеріального тиску.

Фармакокінетика.

Немає ніякої клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії між лізиноприлом та гідрохлоротіазидом. Комбінована таблетка є біоеквівалентною до супутнього прийому окремих компонентів.

Лізиноприл

Абсорбція

Після перорального застосування лізиноприлу максимальна концентрація в сироватці крові виникає приблизно протягом 7 годин. Середня ступінь абсорбції лізиноприлу становить приблизно 25 % зі значущою відносною варіабельністю (6-60 %).

Прийом їжі не впливає на абсорбцію лізиноприлу.

Розподіл

Лізиноприл не зв’язується з іншими білками сироватки крові.

Дослідження на щурах показали, що лізиноприл погано проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Елімінація

Лізиноприл не зазнає метаболізму, виводиться повністю у незміненому вигляді із сечею. Після багаторазового прийому лізиноприл мав ефективний період напіввиведення 12,6 години. Зниження концентрацій у сироватці має пролонговану кінцеву фазу, яка не впливає на акумуляцію препарату. Ця кінцева фаза, можливо, становить насичене зв’язування з АПФ та не є пропорційно залежною від дози.

Ниркова недостатність

Порушення функції нирок зменшує виведення лізиноприлу нирками, але таке зменшення стає клінічно важливим, тільки коли швидкість клубочкової фільтрації є нижчою 30 мл/хв.

При кліренсі креатиніну 30-80 мл/хв середня площа під кривою «концентрація-час» (AUC) підвищується тільки на 13 %, тоді як при кліренсі креатиніну 5-30 мл/хв  AUC зростає у 4-5 разів.

Лізиноприл видаляється при гемодіалізі. Протягом 4 годин гемодіалізу концентрації лізиноприлу у плазмі зменшилися в середньому на 60 %, кліренс на діалізі був між 40 і 55 мл/хв.

Серцева недостатність

Пацієнти з серцевою недостатністю схильні до більшого впливу лізиноприлу порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) у середньому на 125 %), але на підставі даних про виведення лізиноприлу з сечею з'ясувалося, що має місце знижена приблизно на 16 % абсорбція порівняно зі здоровими добровольцями.

Пацієнти літнього віку

Пацієнти літнього віку мають вищі рівні концентрації в крові та вищі значення площі під кривою «концентрація у плазмі-час» (збільшені приблизно на 60 %), ніж молоді пацієнти. Лізиноприл можна вивести за допомогою діалізу.

Гідрохлоротіазид

Абсорбція

Коли рівні гідрохлоротіазиду у плазмі крові спостерігалися щонайменше протягом 24 годин, період напіввиведення з плазми мав діапазон 5,6-14,8 години.

Розподіл

Гідрохлоротіазид проникає крізь плацентарний бар’єр та не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Елімінація

Щонайменше 61 % дози виводиться у незмінному вигляді протягом 24 годин. Після перорального застосування гідрохлоротіазиду форсований діурез розпочинається протягом 2 годин, досягає піку приблизно через 4 години та триває 6-12 годин.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лізиноприл 10 НЛ КРКА або Лізиноприл 20 НЛ КРКА показані для терапії легкої та помірної артеріальної гіпертензії у пацієнтів, стан яких був стабілізований у результаті застосування лізиноприлу та гідрохлоротіазиду окремо у таких самих пропорціях.

Протипоказання.

- Підвищена чутливість до діючих чи допоміжних речовин, до інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), або до будь-якого сульфаніламідного препарату.

-    Анурія.

-    Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного з попереднім лікуванням інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

-    Дитячий вік.

-    Гемодинамічно значущий аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з обструкцією шляхів відтоку.

-    Пацієнти з нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда, кардіогенний шок.

-    Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).

-    Тяжка ниркова недостатність або термінальна стадія захворювання (кліренс креатиніну < 30 мг/хв).

-    Тяжкі захворювання печінки.

-    Загострення подагри.

-    Гіперурекемія.

-    Одночасне застосування препарату і високопроточних мембран (наприклад AN 69).

-    Рівень креатиніну в сироватці крові ≥ 220 ммоль/л.

-    Первинний гіперальдостеронізм.

-    Гіпокаліємія.

-    Період годування груддю.

-    Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування при вагітності або годуванні груддю»).

-    Резистентна до терапії гіпокаліємія, рефрактерна гіпонатріємія.

-    Одночасне застосування лізиноприлу з препаратами, що містять аліскірен, протипоказано пацієнтам, хворим на цукровий діабет та пацієнтам з ураженням нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м²).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Антигіпертензивні засоби

У поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами лікарський засіб може привести до зниження артеріального тиску. Одночасне застосування нітрогліцерину та інших нітратів або інших судинорозширювальних засобів може ще більше зменшити артеріальний тиск.

Поєднання лізиноприлу з аліскіреновмісними препаратами необхідно уникати (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Харчові добавки, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, замінники солі, що містять калій, та інші лікарські засоби, що можуть впливати на рівень калію у сироватці крові

Ефект втрати калію, спричинений тіазидними діуретиками, як правило, послаблюється завдяки калійзберігаючому ефекту лізиноприлу. Прийом добавок із калієм, калійзберігаючих препаратів або солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, може призвести до значного збільшення рівня калію в сироватці крові. Якщо супутній прийом Лізиноприлу 10 НЛ КРКА або Лізиноприлу 20 НЛ КРКА та будь-якого з цих засобів вважається доцільним, їх слід застосовувати обережно та часто контролювати рівень калію в сироватці.

Лікарські засоби, здатні спричиняти шлуночкові аритмії (torsades de pointes)

Через підвищення ризику розвитку гіпокаліємії при одночасному прийомі гідрохлоротіазиду та лікарських засобів, що спричиняють шлункові аритмії, наприклад антиаритмічні лікарські засоби, деякі антидепресанти та інші лікарські засоби, що спричиняють шлункові аритмії, їх слід призначати з обережністю.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотики/анестетики

Одночасне застосування деяких анестезуючих медичних засобів, трициклічних антидепресантів та нейролептичних препаратів з інгібіторами АПФ може у подальшому призвести до зниження артеріального тиску.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту

Тривале застосування нестероїдних протизапальних лікарських засобів (селективні інгібітори циклооксигенази-2, ацетилсаліцилова кислота (>3 г/добу) та неселективні НПЗП) може зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ і тіазидних діуретиків. Крім цього, нестероїдні протизапальні препарати та інгібітори АПФ дають адитивний ефект на збільшення рівня калію в сироватці крові та можуть призвести до погіршення функції нирок. Такі ефекти, як правило, є зворотними. Рідко може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з уже порушеною функцією нирок (пацієнти літнього віку або зневоднені).

Препарати золота

Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, що може бути дуже тяжкою) після ін’єкції препаратів золота (наприклад, натрію ауротиомалату) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ.

Симпатоміметичні препарати

Симпатоміметичні препарати можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Тіазиди можуть знижувати артеріальну чутливість до норадреналіну, але недостатнього для того щоб виключити ефект лікарського засобу, що збільшує артеріальний тиск.

Пероральні протидіабетичні засоби

Одночасне застосування тіазидних діуретиків та протидіабетичних лікарських засобів може підвищити ефект зниження глюкози у крові з ризиком гіпоглікемії. Цей симптом частіше виникав протягом перших тижнів комбінованого лікування та у хворих із нирковою недостатністю. Може виникнути необхідність у коригуванні дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів пацієнтам із цукровим діабетом. Тіазидні діуретики можуть посилювати гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Літій

Літій, як правило, не слід призначати разом із діуретиками або інгібіторами АПФ. Діуретичні препарати та інгібітори АПФ знижують нирковий кліренс літію та спричиняють високий ризик появи токсичності літію. Комбінація лізиноприлу та гідрохлоротіазиду з літієм не рекомендується, якщо їх сумісне застосування необхідне, слід проводити ретельний моніторинг рівня літію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Амфотерицин В (парентерально), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або послаблювальні засоби

Гіпокаліємічний ефект гідрохлоротіазиду можуть посилювати лікарські засоби, що впливають на рівень калію та гіпокаліємію (наприклад, інші калійуретичні діуретики, послаблюючі засоби, амфотеріцин, карбеноксолон, похідні саліцилової кислоти).

Гіпокаліємія може розвинутися під час використання стероїдів або адренокортикотропного гормону (АКТГ).

Солі кальцію

Застосування тіазидних діуретиків може призвести до підвищення кальцію у сироватці крові. Якщо необхідне сумісне застосування добавок кальцію або вітаміну D, слід проводити ретельний моніторинг рівня кальцію та при необхідності коригувати дозу.

Серцеві глікозиди

Гіпокаліємія може збільшувати чутливість або реакцію серця на токсичні ефекти, зумовлені препаратами наперстянки (у тому числі підвищення збудливості шлуночків).

Холестірамін та холестипол

Абсорбція гідрохлоротіазиду знижуться холестираміном або холестиполом. Тому сульфонамідні діуретики необхідно приймати за 1 годину до або через 4-6 годин після прийому лікарського засобу.

Недеполяризуючі міорелаксанти

Тіазиди можуть підвищити чутливість до недополяризуючих міорелаксантів (наприклад, до тубокурарину).

Триметоприм

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та тіазидів разом з триметоприлом збільшує ризик виникнення гіперкаліємії.

Соталол

Викликана тіазидами гіпокаліємія може підвищувати ризик розвитку спричиненої соталолом аритмії.

Алопуринол

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з алопуринолом може збільшити ризик порушення функцій нирок та спричинити лейкопенію.

Циклоспорин
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та циклоспорину посилюється ризик порушення функцій нирок та гіперкаліємії. Одночасне лікування з циклоспорином може посилювати ризик гіперурикемії та ускладнення подагричного типу.
Ловастатин

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та ловастатину підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.

Цитотоксичні препарати (цитостатики, імуносупресори, прокаїнамід)

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть послаблювати ниркову екскрецію цитотоксичних препаратів (наприклад, циклофосфаміду, метотрексату) і потенціювати їх мієлосупресивний ефект (див. розділ «Особливості застосування»).