Лізоретик 20 мг №28 таблетки

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЛІЗОРЕТИК™ – 10, ЛІЗОРЕТИК™ – 20

(LISORETIC™ – 10, LISORETIC™ –20)

Склад:

діючі речовини: lisinopril, hydrochlorothiazide;

1 таблетка (Лізоретик™ – 10) містить: лізиноприлу дигідрату у перерахуванні на лізиноприл 10 мг та гідрохлортіазиду 12,5 мг;

1 таблетка (Лізоретик™ – 20) містить: лізиноприлу дигідрату у перерахуванні на лізиноприл 20 мг та гідрохлортіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172) та жовтий                       (Е 172) (Лізоретик™ – 10).

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту.

Код АТС C09B A03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія всіх ступенів тяжкості у випадках, коли монотерапія неефективна.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до лізиноприлу, гідрохлоротіазиду, інших похідних сульфонаміду або до допоміжних речовин препарату.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов´язаний із попереднім застосуванням інгібіторів АПФ, спадкова та ідіопатична хвороба Квінке.

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Анурія, двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз однієї нирки, аортальний стеноз, тяжка ниркова (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) та печінкова недостатність, гіперкаліємія, тяжкі форми цукрового діабету та подагри, трансплантація нирки. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Термін лікування та доза визначаються індивідуально. Дорослі приймають препарат внутрішньо, в один і той самий час доби, до або після їди. Можна застосовувати як засіб монотерапії і у складі комбінованої терапії. При артеріальній гіпертензії звичайна доза Лізоретику™ 10 – 1 таблетка на добу одноразово. Якщо бажаний терапевтичний ефект не досягається протягом 2-4 тижнів, приймають Лізоретик™-20 1 раз на добу по 1 або                2 таблетці до досягнення повного клінічного ефекту. Максимальна добова доза – 2 таблетки Лізоретику™-20 на добу. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 30–60 мл/ хв не слід призначати більше 1 таблетки Лізоретику™-20 на добу.

Дозування при нирковій недостатності.

У зв′язку з тим, що тіазиди можуть бути неадекватними діуретиками для застосування у пацієнтів з нирковими порушеннями при кліренсі креатиніну менше 30 мл/хв. або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність), Лізоретик™ не слід застосовувати як початкову терапію для цієї групи пацієнтів.

Лізоретик™ можна застосовувати пацієнтам з кліренсом креатиніну 30–80 мл/хв, лише тоді, коли необхідні дози лізиноприлу і гідрохлоротіазиду, можуть бути досягнуті таблетками Лізоретик™.

Дозування при попередній сечогінній терапії.

Після прийому початкової доз препарату можлива поява симптоматичної артеріальної гіпотензії. Це спостерігається у пацієнтів з наявним водно-сольовим порушенням у результаті попередньої сечогінної терапії. При можливості сечогінну терапію слід припинити за 2–3 дні до початку лікування.

Побічні реакції.

При застосуванні лізиноприлу та інших інгібіторів АПФ визначені наступні побічні реакції з наступною частотою:

                  Дуже часто (≥10 %)

                  Часто (≥1%, <10 %)

                  Нечасто (≥0,1 %, <1 %)

                  Поодинокі (≥0,01 %, <0,1 %)

                  Рідкісні (<0,01 %), включаючи окремі випадки.

З боку системи кровотворення та лімфатичної системи:

– поодинокі: зменшення рівня гемоглобіну і гематокриту;

– рідкісні: пригнічення кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія.

Порушення метаболізму:

– рідкісні: гіпоглікемія.

З боку нервової системи:

– часті: запаморочення, головний біль;

– нечасті: зміни настрою, парестезія, порушення смаку, порушення сну, судоми, депресія;

– поодинокі: сплутаність свідомості, збудженість, оборотна гіперактивність.

Кардіальні та судинні порушення:

– часті: ортостатичні ефекти (включаючи гіпотензію);

– нечасті: інфаркт міокарда або цереброваскулярні порушення, можливо, унаслідок вираженої гіпотензії у хворих групи високого ризику, пальпітація, тахікардія, феномен Рейно.

З боку дихальної системи:

– часті: кашель;

– нечасті: риніт;

– рідкісні: бронхоспазм, синусит. Алергічне альвеолярне запалення легенів з еозинофілією.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту:

– часті: діарея, блювання;

– нечасті: нудота, болі в животі, порушення травлення;

– поодинокі: сухість в роті;

– рідкісні: панкреатити, кишковий набряк.

З боку гепатобіліарної системи:

– нечасті: підвищення рівня печінкових ферментів та білірубіну;

– рідкісні: гепатити – гепатоцелюлярний або холестатичний, жовтяниця і печінкова недостатність.

З боку шкіри і підшкірної тканини:

– нечасті: висипання, свербіж;

– поодинокі: підвищена чутливість, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки, горла, кропив'янка, випадання волосся, псоріаз;

– рідкісні: посилене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, псевдолімфома шкіри.

З боку сечовивідних шляхів та нирок:

– часті: дисфункція нирок;

– поодинокі: уремія, гостра ниркова недостатність;

– рідкісні: олігурія/анурія.

Розлади репродуктивної системи та грудних залоз:

– нечасті імпотенція;

– поодинокі: гінекомастія.

Загальний вплив на організм у цілому:

– нечасті: астенія, втома, гарячка.

Лабораторні показники:

– нечасті: підвищення рівня креатиніну і сечовини в сироватці крові, гіперкаліємія;

– поодинокі: гіпонатріємія.

Симптоматичний комплекс, який може включати одне або кілька з наступного: підвищення температури тіла, васкуліт, міальгія артралгія/артрит, позитивний аналіз на антиядерні антитіла (ANA), підвищена швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), можуть виникати еозинофілія та лейкоцитоз, висипи, фоточутливість та інші дерматологічні явища; порушення секреції антидіуретичного гормону.

Гідрохлоротіазид.

Інфекції та інвазії: сіаладеніт.

Порушення кровотворної системи: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення кісткового мозку.

Порушення обміну речовин: анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, порушення електролітного балансу, підвищений рівень холестерину та тригліцеридів, подагра.

Психічні порушення: занепокоєння, депресія, порушення сну.

Порушення нервової системи: головний біль, втрата апетиту, парестезія, запаморочення.

Порушення зору: ксантопсія, минуча нечіткість зору.

Порушення з боку серця: постуральна артеріальна гіпотензія, аритмія.

Судинні порушення: некротичний васкуліт (васкуліт, шкірний васкуліт).

Респіраторні та медіастинальні порушення: порушення дихання (включаючи пневмоніт і набряк легенів).

Порушення травного тракту: подразнення шлунка, діарея, запор, панкреатит.

Гепатобіліарні порушення: жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця), холецистит.

Порушення шкіри та м’яких тканин: реакції фоточутливості, висипи, ериматозні реакції, схожі на туберкульоз шкіри, реактивація ериматозного червоного вовчаку, кропив′янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, пурпура.

Порушення у кістково-м’язової системи, сполучної тканини: м’язовий спазм, м’язова слабкість.

Ниркові порушення та порушення сечовипускання: порушення ниркової функції, інтерстиціальний нефрит.

Загальні порушення: гарячка, сексуальні розлади, слабкість.

Передозування.

Проявляється артеріальною гіпотензією, гіпокаліємією, гіпохлоремією, гіпонатріємією і обезводненням організму. Рекомендується покласти пацієнта у горизонтальне положення з низьким підголів’ям, провести зондове промивання шлунка, прийом активованого вугілля, ентеросорбентів, стабілізацію об’єму циркулюючої крові 0,9 % розчином натрію хлориду, при необхідності – інфузія розчином препарату ангіотензину ІІ, контроль і корекція життєво важливих функцій організму, визначення рівня калію, сечовини, креатиніну в сироватці крові.

У випадку розвитку ангіоневротичного набряку на обличчі і шиї потрібно припинити застосування Лізоретику™-10 або Лізоретику™-20 і призначити антигістамінні препарати. Тяжкі випадки ангіоневротичного набряку язика, голосової щілини і глотки потребують невідкладного призначення епінефрину, глюкокортикостероїдів і підтримання прохідності верхніх дихальних шляхів (інтубація, трахеотомія). Може спостерігатися сухість у порожнині рота, слабкість, сонливість, олігурія, розлади кислотно-лужного стану, що потребує симптоматичної терапії.

Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу.

Застосування у період вагiтностi або годування груддю.

Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Діти. Протипоказаний дітям. Ефективність і безпека застосування препарату для лікування дітей не встановлені.

Особливості застосування.

Пацієнтам з нирковою недостатністю, гіпертензією та іншими супутніми захворюваннями необхідний моніторинг функції нирок, особливо на початку терапії. У період лікування необхідний регулярний контроль у плазмі крові К⁺, глюкози, сечовини, ліпідів і креатиніну.

– Симптоматична гіпотензія може виникнути у хворих, які приймали діуретики, або при дегідратації іншого генезу (підвищена пітливість, тривале блювання, профузний пронос), а також при серцевій недостатності. До початку лікування, при можливості, варто нормалізувати рівень натрію в сироватці крові, компенсувати втрачений об’єм рідини, контролювати артеріальний тиск. У пацієнтів з підвищеним ризиком симптоматичної гіпотензії слід ретельно контролювати початок терапії та регулювання дози. Подібні застережні заходи стосуються пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з порушенням мозкового кровообігу, у яких надмірне падіння артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину; при необхідності провести внутрішньовенне вливання фізіологічного розчину. Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальших доз, які зазвичай можна без ускладнень вводити після того, як артеріальний тиск підвищився після після збільшення об'єму рідини в організмі.

Анафілактичні реакції у пацієнтів,які проходять гемодіаліз. Повідомлялося про анафілактичні реакції у пацієнтів, які проходили гемодіаліз з використанням високоточних мембран (наприклад, AN 69) та одночасно лікувались з інгібітором АПФ. Цим пацієнтам необхідно запропонувати змінити діалізні мембрани на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивний препарат іншого класу.

Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час терапії десенсибілізації (наприклад, до отрути перетинчастокрилих), розвиваються стійкі анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у тих самих пацієнтів шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але після необережного повторного застосування медичного препарату реакції відновлювалися.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет. У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які приймали перорально антидіабетичні препарати або інсулін, необхідно здійснювати ретельний глікемічний контроль під час першого місяця терапії інгібіторами АПФ.

Тіазиди можуть знижувати виведення кальцію з сечею, а також спричиняти періодичне і незначне підвищення рівнів кальцію у сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням дослідження функції паращитовидних залоз.

Підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів може бути пов'язаним з лікуванням тіазидними діуретиками.

Терапія тіазидами може призвести до розвитку гіперурикемії і/або подагри у певних пацієнтів. Однак лізиноприл може посилювати виведення сечової кислоти із сечею, що ослаблює гіперурикемічний ефект гідрохлортіазиду;

– перед призначенням Лізоретику необхідно перевірити функцію нирок;

– при призначенні препарату необхідно інформувати пацієнта про можливі ознаки ангіоневротичного набряку (утруднення дихання і ковтання, набряклість кінцівок, обличчя, язика, очей, губ), що вимагає негайної відміни препарату та консультація лікаря;

– якщо пацієнт приймає імуносупресори та/або алопуринол, прокаїнамід, необхідний періодичний моніторинг рівня лейкоцитів (через можливість розвитку тяжких інфекцій);

– через те, що потенційний ризик розвитку нейтропенії/агранулоцитозу/тромбоцитопенії/ анемії повністю виключити не можна, при лікуванні необхідно проводити періодичний контроль периферичної крові;

– препарат протипоказаний для лікування пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі у зв′язку з нирковою недостатністю. Не призначається також пацієнтам із трансплантованою ниркою;

– застосування інгібіторів АПФ може супроводжуватися сухим кашлем, що зумовленим гальмуванням розпаду ендогенного брадикініну. Як правило, після припинення їх застосування кашель припиняється;

– при великих операційних втручаннях і/або при застосуванні засобів для наркозу, здатних спричинити артеріальну гіпотензію, лізиноприл блокує утворення ангіотензину II, яке настає після компенсаторного вивільнення реніну. Гіпотензія такого генезу може бути усунута компенсацією внутрішньосудинної рідини;

– з великою обережністю призначають пацієнтам з супутніми захворюваннями: аортальним стенозом, гіпертрофічною кардіоміопатією, двобічним стенозом ниркових артерій, стенозом артерій єдиної нирки із прогресуючою азотемією, хронічною нирковою недостатністю (КК понад 30 мл/хв), первинним гіперальдостеронізмом, гіпоплазією кісткового мозку, зниженням об’єму циркулюючої крові (у т.ч. при діареї, блюванні), захворюваннями сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія), подагрою, гіперурикемією, гіперкаліємією, гіпонатріємією (через підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які перебувають на малосольовій і безсольовій дієті), цереброваскулярною недостатністю, тяжкою хронічною серцевою недостатністю;

– у пацієнтів літнього віку лікування починають із нижньої межі дозування (Лізоретик™ -10) через те, що ймовірність погіршення функції печінки, нирок і серця вище через супутні хвороби та застосування інших ліків. Підбираючи дози, слід дотримуватися заходів безпеки (контроль функції нирок);

– у період лікування пацієнту варто утримуватися від вживання спиртних напоїв;

– препарат може вплинути на лабораторні показники: у зв'язку з впливом на метаболізм кальцію похідні тіазиду можуть змінити результати тесту щодо визначення функції паращитовидних залоз.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі   з іншими механізмами.

Прийом препарату може спричинити запаморочення (особливо на початку лікування) та впливати на здатність керувати транспортними засобами і займатися потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. До визначення індивідуальної реакції від подібної діяльності слід відмовитися.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Лізиноприл з:

– нестероїдними протизапальними препаратами: послаблення антигіпертензивного ефекту, гіперкаліємія і погіршення функції нирок. Як правило, ця дія оборотна. Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок (літнього віку або зневоднених);

– лікарськими засобами, які підвищують рівень калію в сироватці крові (калійзберігаючі діуретики: спіронолактон, триамтерен, амілорид), добавками та замінниками солі, що містять калій: зростає ризик підвищення рівня калію в крові;

– літієм: одночасний прийом із препаратами, що містять літій, протипоказаний через зменшення швидкості виведення літію та підвищення ризику розвитку літієвої інтоксикації;

– алопуринолом: підвищуюєься ризик ураження нирок і розвитку лейкопенії;

– циклоспорином: підвищується ризик порушення функції нирок і розвитку гіперкаліємії;

– ловастатином: одночасний прийом підвищує ризик розвитку гіперкаліємії;

– цитостатиками, імуносупресантами, прокаїнамідом: одночасний прийом з інгібіторами АПФ підвищує ризик розвитку лейкопенії;

– трициклічними антидепресантами, антипсихотичними і знеболювальними засобами: можливе подальше зниження артеріального тиску;

– cимпатоміметичними засобами: можливе ослаблення гіпотензивної дії АПФ;

– протидіабетичними засобами (пероральні гіпоглікемічні засоби та інсулін): підвищення рівня глюкози в крові при одночасно зростаючому ризику гіпоглікемії (імовірність цього явища більша протягом перших двох тижнів комбінованої терапії у пацієнтів з ослабленою функцією нирок);

– іншими лікарськими засобами (нітрати, дигоксин, гідрохлоротіазид, пропранолол): не спостерігалося фармакокінетичної взаємодії при одночасному застосуванні з лізиноприлом.

Пресорні аміни (наприклад, епінефрин) – можливе послаблення відповіді на дію пресорних амінів, але недостатньо виражене для того, щоб їх застосування було протипоказаним.

Гідрохлоротіазид з:

– алкоголем, барбітуратами або наркотичними засобами: можлива ортостатична гіпотензія;

– протидіабетичними засобами (пероральні гіпоглікемічні засоби та інсулін): може виникнути необхідність корекції дози протидіабетичного засобу;

– іншими гіпотензивними засобами: посилення гіпотензивного ефекту;

– холестираміном і колестипольними смолами: зменшення всмоктування гідрохлоротіазиду;

– глюкокортикостероїдами, кортикотропіном, карбеноксолоном, амфотерицином B: порушення балансу електролітів, особливо калію;

– недеполяризуючими міорелаксантами: можливе посилення дії міорелаксанту;

– літієм: протипоказаний одночасний прийом із препаратами літію через зменшення швидкості виведення літію та підвищення ризику розвитку літієвої інтоксикації;

– нестероїдними протизапальними препаратами: послаблення гіпотензивної дії тіазидних діуретиків;

– серцевими глікозидами: підвищення ризику дигіталісної інтоксикації;

– соталолом: при одночасному прийомі підвищується ризик розвитку аритмії;

– триметопримом: одночасний прийом з інгібіторами АПФ і тіазидними діуретиками підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Лізоретик™ – комбінований препарат, який діє на ренін-ангіотензинову систему та діурез.

Лізиноприл блокує утворення ангіотензину ІІ, зменшує його судинозвужувальну дію і стимулюючий вплив на продукцію альдостерону в надниркових залозах, знижує артеріальний тиск, зменшує загальний периферичний судинний опір, тиск в малому колі кровообігу, після та перед навантаженням на серце, практично не впливає на частоту серцевих скорочень і хвилинний об’єм крові; незначно посилює внутрішньонирковий кровотік. При прийомі внутрішньо абсорбується у незміненому стані. Гіпотензивний ефект розвивається через 1 годину після прийому внутрішньо, досягає максимуму через 6 годин і зберігається протягом 24 годин.

Гідрохлоротіазид – тіазидний діуретик. Механізм дії пов’язаний з впливом на епітелій ниркових канальців, де препарат гальмує реабсорбцію іонів хлору і натрію. Препарат спричиняє екскрецію натрію, хлору, води, а також іонів калію та магнію. Реабсорбція кальцію підвищується. Внаслідок посилення діурезу зменшується об’єм циркулюючої крові та артеріальний тиск. Комбінація гідрохлоротіазиду і лізиноприлу характеризується більш сильною гіпотензивною дією, ніж кожного її компонента окремо; при цьому втрата калію, спричинена дією діуретиків, зменшується. Тривалість антигіпертензивної дії Лізоретику після одноразового прийому становить 36 годин. Максимальний терапевтичний ефект розвивається через 3-4 тижні лікування.

Фармакокінетика. Після прийому препарату внутрішньо лізиноприл абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Прийом їжі не впливає на абсорбцію лізиноприлу. Біодоступність становить 25–50%. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 7 годин. Лізиноприл в організмі не метаболізується, виводиться із сечею. Незначна частина зв’язується з білками плазми крові. Період напіввиведення – 12 годин. Гіпотензивна дія лізиноприлу зберігається при тривалому застосуванні.

При зниженні ниркової функції спостерігається послаблене виведення лізиноприлу (це зниження стає клінічно важливим при клубочковій фільтрації нижче 30 мл/хв). У літніх хворих може зменшуватися нирковий кліренс препарату.

Гідрохлоротіазид після прийому внутрішньо всмоктується на 60-75 %. Діуретичний ефект виявляється через 2 години, досягає максимуму через 4 години і триває до 12 годин. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові 1,5^_3 години, з білками зв’язується 40^_70 %. У пацієнтів з нормальною функцією нирок виведення здійснюється майже винятково нирками. Після прийому внутрішньо практично повністю виводиться із сечею у незміненому стані. У пацієнтів літнього віку та у хворих із порушенням функції нирок кліренс гідрохлоротіазиду суттєво знижується, що призводить до значного збільшення його концентрації у плазмі крові. У хворих на цироз печінки змін у фармакокінетиці гідрохлоротіазиду не відмічається.

Гідрохлоротіазид та лізиноприл не впливають на кінетику один одного.

Фармацевтичні характеристики:

Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки світло-рожевого кольору, з рискою з одного боку. Допускаються вкраплення темного кольору (Лізоретик™-10); білого або майже білого кольору круглі двоопуклі таблетки (Лізоретик™ – 20).

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.

По 14 таблеток у блістері. По 2 блістери у картонній пачці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Іпка Лабораторіз Лімітед.

Місцезнаходження.

Плот №255/1, віладж – Атал, Ю.Т. Дабра та нагар Хавелі, 396 230 – Сільвасса, Індія.