Потентокс порошок для ін'єкцій, 1000 мг/250 мг

діючі речовини: цефепіму гідрохлорид, амікацину сульфат;

1 флакон містить цефепіму гідрохлориду 1000 мг, амікацину сульфату 250 мг.

Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: білий, блідо-жовтий/кремовий кристалічний порошок.

Цефепім у комбінації з амікацином. Код АТХ J01D E01.

Цефепім

Цефепіму гідрохлорид — β-лактамний цефалоспориновий антибіотик IV покоління широкого спектра дії для парентерального застосування. Проявляє бактерицидну дію. Активний щодо грампозитивних та грамнегативних бактерій, включаючи більшість штамів, стійких до аміноглікозидів або цефалоспоринових антибіотиків III покоління, таких як цефтазидим. Цефепім високостійкий до впливу більшості β-лактамаз, швидко проникає у грамнегативні бактерії. Ступінь зв’язування цефепіму з пеніцилінзвязуючим білком РВР 3 значно перевищує спорідненість інших цефалоспоринів для парентерального застосування. Помірна спорідненість цефепіму щодо РВР 1а і 1в також зумовлює ступінь його бактерицидної активності. Відношення МБК (мінімальна бактерицидна концентрація)/МПК (Мінімальна переважна концентрація) цефепіму становить менше 2 для більш ніж 80 % ізолятів усіх чутливих грампозитивних та грамнегативних бактерій.

Цефепім пригнічує синтез ферментів стінки бактеріальної клітини. Препарат має малу спорідненість щодо β-лактамаз, що кодуються хромосомними генами.

Цефепім активний щодо таких мікроорганізмів:

грампозитивні аероби: Staphylococcus aureus (включаючи штами, що продукують β-лактамазу) та Staphylococcus epidermidis (включаючи штами, що продукують β-лактамазу); інші штами стафілококів (включаючи S. hominis, S. Saprophyticus), Streptococcus pyogenes (групи А); Streptococcus agalactiae (групи В); Streptococcus pneumoniae (включаючи штами із середньою стійкістю до пеніциліну — МПК від 0,1 до 1 мкг/мл), інші β-гемолітичні стрептококи (групи C, G, F), S. bovis (група D), стрептококи групи Viridans (більшість штамів ентерококів, наприклад Enterecoccus faecalis, і стафілококи, резистентні до метициліну, резистентні до більшості цефалоспоринових антибіотиків, включаючи цефепім);

грамнегативні аероби: Pseudomonas spp. (включаючи P. aeruginosa, P. putida, P. Stutzeri), Escherichia coli, Klebsiella spp. (включаючи K. pneumoniae, K. oxytoca, K. ozaenae), Enterobacter spp. (включаючи E. cloacae, E. aerogenes, E. sakazakii), Proteus spp. (включаючи P. mirabilis, P. vulgaris), Acinetobacter calcoaceticus (включаючи підродини Аnitratus, Iwoffi); Aeromonas hydrophila, Capnocytophaga spp.; Citrobacter spp. (включаючи C. diversus, C. freundii), Campylobacter jejuni; Gardnerella vaginalis; Haemophilus ducreyi; H. influenzae (включаючи штами, що продукують β-лактамазу); H. parainfluenzae; Hafnia alvei; Legionella spp.; Morganella morganii; Moraxella catarrhalis (Branhamella) catarrhalis (включаючи штами, що продукують β-лактамазу); Neisseria gonorrhoeae (включаючи штами, що продукують β-лактамазу); N. meningitidis; Providencia spp. (включаючи P. rettgeri, P. stuartii); Salmonella spp.; Serratia (включаючи S. marcescens, S. liquefaciens); Shigella spp.; Yersinia enterocolitica.

Цефепім неактивний по відношенню до багатьох штамів Xanthomonas (Pseudomonas) maltophilia;

анаероби: Bacteroides spp., включаючи B. melaninogenicus та інші мікроорганізми ротової порожнини, що належать до Bacteroides; Clostridium perfringens; Fusobacterium spp.; Mobiluncus spp.; Peptostreptococcus spp.; Veillonella spp.

Цефепім неактивний щодо Bacteroides fragilis і Clostridium difficile.

Амікацин

Амікацину сульфат — напівсинтетичний антибіотик групи аміноглікозидів III покоління широкого спектра дії. Проявляє бактерицидну дію. Активно проникаючи через мембрану бактерій, необоротно зв’язується з 30S субодиницею рибосом, що пригнічує синтез білка збудника та призводить до його загибелі

Високоактивний щодо аеробних грамнегативних бактерій: Pseudomonas aeruginosa, Escherichia coli, Shigella spp., Salmonella spp., Klebsiella spp., Enterobacter spp., Serratia spp., Providencia stuartii.

Активний також щодо деяких грампозитивних бактерій: Staphylococcus spp., (у т. ч. штамів, стійких до пеніциліну, метициліну, деяких цефалоспоринів), деяких штамів Streptococcus spp.

Неактивний щодо анаеробних бактерій.

Обидва антибіотики добре абсорбуються при внутрішньом'язовому введенні. Пік концентрації у плазмі крові у здорових добровольців визначається через 1 годину після внутрішньом'язового введення 1,25 г препарату і складає 65 мг/мл для цефепіму та 23 мг/мл для амікацину. Через 12 годин рівень цефепіму знижується у плазмі крові до 1 мг/мл, а амікацину — до 2 мг/мл. Цефепім і амікацин діють синергічно, завдяки цьому мають широкий діапазон дії в організмі людини, що поширюється на грампозитивні та грамнегативні бактерії. Виведення засобу здійснюється в основному через нирки, середній період напіввиведення — 2 години (± 0,3) і загальний кліренс — 94–120 (± 10) мл/хв у здорових пацієнтів.

Застосування суміші цефепіму та амікацину не супроводжується ані хімічною, ані фізико-хімічною несумісністю.

Фармакокінетика Потентоксу при введенні 650 мг — 1,5 г є лінійною. Немає підтверджень щодо накопичення в організмі здорової людини, якій вводили клінічно значимі дози протягом 5 днів.

Цефепім

При внутрішньом’язовому введенні швидко і повністю засвоюється. У сечі, жовчі, перитонеальній рідині, секреті бронхів, мокротинні, простаті, апендиксі і жовчному міхурі досягаються терапевтичні концентрації цефепіму. У середньому період напіввиведення цефепіму з організму складає близько 2 годин. У здорових людей, які одержували дози до 2 г внутрішньовенно з інтервалом 8 годин протягом 9 днів, не спостерігалося кумуляції препарату в організмі. Середній загальний кліренс складає 120 мл/хв. Цефепім виділяється майже винятково за рахунок ниркових механізмів, головним чином шляхом гломерулярної фільтрації (середній нирковий кліренс складає 110 мл/хв). У сечі виявляється приблизно 85 % дози у вигляді незміненого цефепіму. Зв'язування цефепіму з білками плазми менше 19 % і не залежить від концентрації препарату в сироватці крові.

Амікацин

При внутрішньом’язовому введенні швидко і повністю всмоктується. Розподіляється у позаклітинній рідині, включаючи сироватку крові, лімфу, перикардіальну, синовіальну, перитонеальну рідини, плевральний випіт, асцитичну рідину, рідину абсцесів. Високі концентрації виявляються в сечі. Низькі концентрації - у жовчі, грудному молоці, бронхіальному секреті, мокротинні та лікворі. При запаленні мозкових оболонок проникнення у ліквор збільшується. Проникає в усі тканини організму, де накопичується всередині клітини. Високі концентрації відзначаються у печінці, легенях, нирках (у нирці амікацин накопичується в корковій речовині). Період напіввиведення у дорослих - 2-4 години, у новонароджених - 5-8 годин, у дітей старшого віку - 2,5-4 години. Приблизно 75-95 % виводиться нирками у незміненому виді шляхом клубочкової фільтрації.

Діти. Оцінку фармакокінетики препарату потентокс проводили у дітей віком від 2 місяців до 11 років після введення однієї та кількох доз препарату. Абсолютна біодоступноість цефепіму при внутрішньом'язовій ін'єкції у дозі 50 мг/кг складає 82,3 (± 15) %. Період напіввиведення зворотно пропорційний до постнатального віку та ренального кліренсу обох антибіотиків. Вік і стать пацієнтів не мають істотного впливу на загальний кліренс з організму, а об’єм розподілу з урахуванням поправки на масу тіла. Експозиція цефепіму у дітей після внутрішньовенного введення у дозі 50 мг/кг порівнянна з експозицією внутрішньовенної дози 2 г у дорослих. Об'єм розподілу препарату визначається амікацином.

Хворі літнього віку. Дозування препарату для пацієнтів літнього віку потребує корекції залежно від кліренсу креатиніну. Фармакокінетика Потентоксу досліджувалась за участю пацієнтів літнього віку з середнім кліренсом креатиніну 64 (± 15) мл/хв. Спостерігалося збільшення періоду напіввиведення Потентоксу з організму залежно від значень кліренса креатиніну. Бажано вирахувати найбільшу і найменшу концентрації в сироватці одразу після проведення курсу лікування. Найвища концентрація у плазмі крові спостерігається через 30-90 хвилин після ін’єкції.

Дослідження, проведені у хворих з різним ступенем ниркової недостатності, продемонстрували збільшення періоду напіввиведення засобу з організму. У хворих зі зниженою функцією нирок (кліренс креатиніну менший або рівний 60 мл/хв) дозу слід підбирати індивідуально. У середньому період напіввиведення у хворих із тяжкими порушеннями функції нирок, що перебувають на діалізі, складає 13 годин для гемодіалізу та 19 годин для перитонеального діалізу. Фармакокінетика препарату у хворих із порушеною функцією печінки не змінена. Корекції дози такі хворі не потребують.

• Бактеріальна септицемія;
• інфекції дихальних шляхів (негоспітальна і госпітальна пневмонія, у тому числі з ускладненнями);
• інфекції шкіри та її похідних;
• інфекції сечовидільної системи та ускладнені інфекції сечовидільної системи (гострий та хронічний пієлонефрит), крім початкового лікування першого епізоду інфекцій сечовидільної системи, оскільки потенціальна користь обмежується нефротоксичною дією амікацину сульфату;
• інфекції кісток і суглобів (остеомієліт, артрит);
• інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, холецистит);
• менінгіт;
• опіки.

Для ідентифікації мікроорганізму-збудника (збудників) і визначення чутливості до Потентоксу слід провести відповідні тести. Після отримання результатів лікування із застосуванням антибіотиків слід скоригувати відповідним чином.

• Підвищена чутливість до цефепіму, амікацину, до антибіотиків цефалоспоринового ряду, пеніцилінів або інших b-лактамних антибіотиків, до антибіотиків аміноглікозидної групи та їх похідних.
• Тяжкі порушення функції нирок, азотемія (рівень залишкового азоту вище 150 мг%), ниркова недостатність.
• Неврит слухового нерва, порушення функції вестибулярного апарату.
• Myasthenia gravis
• Попереднє лікування ото- або нефротоксичними препаратами.

Взаємодії, пов’язані із цефепімом

Аміноглікозиди

Необхідно уважно стежити за функцією нирок та слуху при одночасному застосуванні цефепіму із аміноглікозидами через зростання потенціалу нефротоксичності та ототоксичності антибіотиків.

Діуретики

Нефротоксичність відзначалася після одночасного застосування інших цефалоспоринів з діуретиками, такими як фуросемід. Необхідно уважно стежити за функцією нирок при одночасному застосуванні цефепіму з діуретиками.

Вплив на результати лабораторних тестів

Застосування цефепіму може спричинити хибно-позитивну реакцію на глюкозу в сечі у разі використання реактиву Бенедикта. Рекомендується використовувати тести на глюкозу, засновані на ферментній реакції окислення глюкози.

Щоб уникнути можливої лікарської взаємодії з іншими препаратами, розчини цефепім (як і більшості інших β-лактамних антибіотиків) не вводити одночасно з розчинами метронідазолу, ванкоміцину, гентаміцину, тобраміцину сульфату і нетилміцину сульфату. У разі необхідності призначення препарату Потентокс із зазначеними препаратами вводити кожен антибіотик окремо.

Взаємодії, пов’язані із амікацином

Фармацевтично несумісний з пеніцилінами, гепарином, цефалоспорином, капреоміцином, амфотерицином В, гідрохлоротіазидом, еритроміцином, нітрофурантоїном, вітамінами групи В і С, калію хлоридом.

Амікацин проявляє синергізм при взаємодії з карбеніциліном, бензилпеніциліном, цефалоспоринами (у хворих із тяжкою хронічною нирковою недостатністю при одночасному застосуванні з бета-лактамними антибіотиками можливе зниження ефективності аміноглікозидів).

Налідиксова кислота, поліміксин В, цисплатин і ванкоміцин збільшують ризик розвитку ото- і нефротоксичності.

При одночасному застосуванні з пеніциліном, цефалоспоринами, сульфаніламідами, ванкоміцинами, метоксифлураном, енфлураном, нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ), рентгеноконтрастними засобами, циклоспорином, цисплатином, амфотерицином В, цефалотином, поліміксином та діуретиками (особливо фуросемідом) підвищується ризик розвитку нефротоксичної дії.

Індометацин, фенілбутазон та інші НПЗЗ, що порушують нирковий кровотік, можуть уповільнювати швидкість виведення амікацину. Якщо амікацин застосовувати одночасно з внутрішньовенним введенням індометацину недоношеним немовлятам, відбувається підвищення концентрації препарату у плазмі крові та виникає ризик розвитку токсичності.

Посилює міорелаксаційну дію курареподібних препаратів.

Метоксифлуран, поліміксин для парентерального введення, капреоміцин та інші лікарські засоби, що блокують нервово-м’язову передачу (галогенізовані вуглеводні препарати, які застосовують для інгаляційної анестезії, опіоїдні аналгетики), переливання великого об’єму крові з цитратними консервантами — підвищують ризик зупинки дихання.

Парентеральне введення індометацину підвищує ризик розвитку токсичної дії аміноглікозидів (збільшення Т ½ і зниження кліренсу).

Амікацин зменшує ефективність лікарських засобів, що застосовуються при myasthenia gravis.

При одночасному застосуванні з ефіром етиловим і блокаторами нервово-м’язової передачі підвищується ризик пригнічення дихання.

Ризик розвитку ототоксичної дії зростає при одночасному застосуванні амікацину з фурасемідом та етакриновою кислотою.

Взаємодії, пов’язані із препаратом Потентокс.

Одночасне застосування Потентоксу з антикоагулянтами, гепарином або тромболітиками підвищує ризик кровотечі.

Потентокс, пригнічуючи кишкову флору, перешкоджає синтезу вітаміну К. Тому при одночасному застосуванні з препаратами, що знижують агрегацію тромбоцитів (НПЗЗ, саліцилати), збільшується ризик розвитку кровотеч. При одночасному застосуванні препарату з іншими аміноглікозидними антибіотиками підвищується ризик виникнення всіх перелічених побічних ефектів. Не можна призначати одночасно два аміноглікозиди або замінювати один препарат іншим, якщо перший аміноглікозид застосовували протягом 7-10 днів. Повторний курс можна проводити не раніше ніж через 4–6 тижнів. При одночасному введенні з антибіотиками пеніцилінової групи концентрація препарату в сироватці крові може знижуватися.

Перед застосуванням лікарського засобу слід визначити чутливість виділених збудників.

Пов’язані із цефепімом

Необхідно точно визначити, чи відзначалися раніше у хворого реакції гіперчутливості негайного типу на цефепім або на інші β-лактамні антибіотики. Антибіотики слід призначати з обережністю всім хворим із будь-якими формами алергії, особливо на лікарські засоби. При появі алергічної реакції застосування препарату необхідно припинити. Серйозні реакції гіперчутливості негайного типу можуть вимагати застосування адреналіну та інших форм терапії.

Застосовувати з обережністю пацієнтам із захворюваннями травного тракту (зокрема в анамнезі), особливо колітом.

При застосуванні практично всіх антибіотиків широкого спектра дії повідомлялося про випадки псевдомембранозного коліту. Тому важливо враховувати можливість розвитку цієї патології у випадку виникнення діареї під час лікування препаратом Потентокс. Дослідження вказують на те, що токсин, який продукується Clostridium difficile, є основною причиною антибіотикоасоційованого коліту. Після підтвердження діагнозу псевдомембранозного коліту необхідно вживати терапевтичних заходів. Псевдомембранозний коліт помірного ступеня тяжкості можуть зникнути після припинення застосування препарату. Якщо псевдомембранозний коліт помірного і тяжкого ступеня — необхідно розглянути необхідність застосування рідин і електролітів, поповнення білків і застосування антибактеріального препарату, ефективного щодо Clostridium difficile.

Для пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну ≤ 60 мл/хв) дозу цефепіму необхідно відкоригувати з метою компенсації повільної швидкості ниркового виведення. Через те, що при застосуванні звичайних доз цефепіму у пацієнтів з нирковою недостатністю або іншими станами, які можуть погіршувати функцію нирок, можливі збільшені концентрації антибіотика в сироватці крові, підтримувальну дозу цефепіму для таких пацієнтів слід зменшити. При визначенні наступної дози цефепіму слід враховувати ступінь порушення функції нирок, тяжкість інфекції і ступінь чутливості мікроорганізму до антибіотика.

У процесі постмаркетингового нагляду препаратів цефепіму були зареєстровані тяжкі побічні явища, які становили загрозу для життя, або летальні випадки: енцефалопатія (порушення свідомості, включаючи сплутаність свідомості, галюцинації, ступор і кому), міоклонія і судоми. Більшість випадків зафіксовано у пацієнтів з порушеною функцією нирок, які застосовували дози цефепіму, що перевищують рекомендовані. Деякі випадки траплялися у пацієнтів, які отримували дози, скориговані з урахуванням функції нирок. У більшості випадків симптоми нейротоксичності були оборотними і зникали після припинення застосування цефепіму та/або після гемодіалізу.

Малоймовірно, що призначення цефепіму при відсутності доведеної чи підозрюваної бактеріальної інфекції або профілактичне застосування буде корисним, при цьому збільшується ризик появи бактерій, несприйнятливих до цього лікарського засобу. Тривале застосування цефепіму (як і інших антибіотиків) може призвести до розвитку суперінфекції. Необхідно проводити повторну перевірку стану пацієнта. У разі розвитку суперінфекції необхідно вжити відповідних заходів.

Багато цефалоспоринів, включаючи цефепім, асоціюються зі зниженням активності протромбіну. До групи ризику входять пацієнти з порушенням функції печінки або нирок, пацієнти, які погано харчуються, а також ті, яким застосовували тривалий курс антимікробної терапії. Необхідно контролювати рівень протромбіну у пацієнтів групи ризику і у разі необхідності призначити вітамін К.

У період застосування цефепіму можуть бути отримані позитивні результати прямого тесту Кумбса. При проведенні гематологічних або трансфузійних процедур при визначенні групи крові перехресним способом, коли проводиться антиглобуліновий тест або в ході тесту Кумбса для новонароджених, матері яких отримували антибіотики групи цефалоспоринів до пологів, слід враховувати, що позитивний тест Кумбса може бути результатом застосування препарату.

Пов’язані з амікацином

Не слід застосовувати амікацин хворим із підвищеною чутливістю до інших аміноглікозидів через небезпеку перехресної алергії.

З обережністю слід застосовувати амікацин при паркінсонізмі, міастенії (окрім M. gravis, при якій застосування протипоказане), ботулізмі (аміноглікозиди можуть спричиняти порушення нервово-м’язової передачі, що призводить до подальшого ослаблення кістякової мускулатури), дегідратації, немовлятам (особливо недоношеним), хворим літнього віку.

У період лікування необхідно не рідше 1 разу на тиждень контролювати функцію нирок, слухового нерва та вестибулярного апарату.

Імовірність розвитку нефротоксичного впливу вища у хворих із порушенням функції нирок, а також при застосуванні препарату у високих дозах або протягом тривалого часу (цій категорії пацієнтів потрібен щоденний контроль функції нирок).

При незадовільних аудіометричних тестах дозу препарату слід зменшити або припинити лікування.

Пацієнтам з інфекційно-запальними захворюваннями сечовидільних шляхів рекомендується вживати багато рідини.

Основним токсичним ефектом препарату при парентеральному введенні є його дія на VIII пару черепно-мозкових нервів, що проявляється спочатку глухотою у діапазоні звуків високої частоти. У хворих із порушенням функції нирок ризик розвитку ототоксичних ускладнень значно вищий. До початку лікування необхідно провести корекцію водно-електролітного балансу у пацієнта. У пацієнтів зі зневодненням організму можливість ризику токсичності збільшується через підвищення концентрації препарату в сироватці крові. У період лікування амікацину сульфатом необхідно вживати достатню кількість рідини, часто визначати концентрацію креатиніну у плазмі крові та при необхідності коригувати дозування. Ототоксичність, спричинена аміноглікозидними антибіотиками, може розвинутися і після закінчення застосування препарату і зазвичай носить незворотний характер. Ризик розвитку ототоксичності підвищений у хворих із порушеною функцією нирок, а також при застосуванні високих доз або при тривалому лікуванні препаратом.

Пацієнтам літнього віку слід зменшувати дозу амікацину у зв'язку зі зниженням функції нирок і можливим зниженням маси тіла. Слід регулярно оцінювати функцію нирок. Необхідно робити аналіз сечі до та під час лікування.

Застосування амікацину може змінити такі лабораторні показники: сироваткова аланінамінотрансфераза, аспартатамінотрансфераза, білірубін, лактатдегідрогеназа, алкалінфосфат, сечовий азот, креатинін, іони кальцію, магнію, калію, натрію.

Для пацієнтів з порушенням функції нирок добову дозу потрібно знизити та/або збільшити інтервал між введенням доз відповідно до концентрації креатиніну у сироватці крові, щоб запобігти накопиченню препарату у крові та звести до мінімуму ризик ототоксичності. Якщо з’являються ознаки подразнення нирок (наприклад, альбумінурія, мікрогематурія, лейкоцитурія), гідратацію потрібно збільшити та знизити дозу. Ці прояви зазвичай зникають після завершення лікування. Якщо з’являються ознаки ототоксичності (наприклад, запаморочення, дзвін, шум у вухах або зниження слуху) або нефротоксичності (наприклад, зниження кліренсу креатиніну, олігурія), застосування амікацину слід припинити або слід зменшити дозу. Якщо виникають прояви азотемії або наростає олігурія, лікування слід зупинити.

Одночасне застосування амікацину сульфату та діуретиків швидкої дії, наприклад похідних етакринової кислоти, фуросеміду, маніту (особливо якщо діуретик вводити внутрішньовенно), може призвести до розвитку необоротної глухоти.

Не можна призначати одночасно два аміноглікозиди або замінювати один препарат іншим, якщо перший аміноглікозид застосовували протягом 7−10 днів. Повторний курс можна проводити не раніше ніж за 4−6 тижнів.

При відсутності позитивної клінічної динаміки слід пам’ятати про можливість розвитку резистентних мікроорганізмів. У подібних випадках необхідно відмінити лікування і розпочати відповідну терапію.

Противопоказан в период беременности или кормления грудью. При необходимости применение препарата кормление грудью следует прекратить.

Перед введенням необхідно провести шкірні проби на індивідуальну чутливість до препарату за умов відсутності протипоказань для їх проведення.

Добова доза для дорослих становить 1,25–2,5 г, яку призначають один раз або двічі на добу рівними дозами залежно від типу і перебігу захворювання.

Розрахунок відповідної дози визначається за масою тіла. Потентокс можна вводити внутрішньовенно і внутрішньом’язово.

Перед лікуванням слід визначити рівень креатиніну в сироватці крові та вирахувати кліренс ендогенного креатиніну. Визначення азоту сечовини крові не є надійним показником функції нирок. Під час тривалого лікування періодично слід проводити повторну оцінку функції нирок.

Бажано вирахувати найбільше і найменше значення концентрації Потентоксу у сироватці крові під час проведення лікування. Концентрація у сироватці крові не має перевищувати 35 мкг/мл (у перерахунку на амікацину сульфат) через 30–90 хвилин після ін’єкції. Наступну ін’єкцію можна проводити при концентрації в сироватці крові Потентоксу 10 мкг/мл (у перерахунку на амікацину сульфат).

Внутрішньом’язове введення пацієнтам із нормальною функцією нирок: рекомендована доза для дорослих та дітей віком від 12 років становить 15 мг/кг/добу (з розрахунку на амікацину сульфат), розподілена на 2 рівні дози, що вводяться через однакові періоди часу. Дози, що призначаються для лікування пацієнтів з надлишковою масою тіла, не мають перевищувати 1,5 г/добу.

Початкова доза для дітей віком від 2 місяців до 12 років — 10 мг/кг (у перерахунку на амікацину сульфат), потім — 7,5 мг/кг кожні 12 годин.

Тривалість лікування — 7–10 діб.

Рекомендовані дози для дорослих і способи введення наведено в таблиці 1.

Таблиця 1.
Дозування препарату Потентокс для дорослих

* - Внутрішньом’язове введення призначається тільки для лікування інфекцій сечового тракту, спричинених E.coli, якщо такий метод введення вважається більш прийнятним.

Внутрішньовенне введення пацієнтам із нормальною функцією нирок: Потентокс вводять внутрішньовенно протягом 30–60 хв.

При нирковій недостатності перша разова доза (з розрахунку на амікацин сульфат) - 7,5 мг/кг. Наступні дози визначаються за формулою:

(1-ша доза (мг) × КК)/100,

де КК — кліренс креатиніну в мл/хв/1,73 м2.

Якщо можливо визначити тільки креатинін сироватки, для оцінки кліренсу креатиніну використовують такі формули:

Для чоловіків:

При внутрішньом’язовому введенні розчин вводять глибоко у верхній зовнішній квадрант сідниці.

Колір порошку Потентоксу, а також розчину, темнішає залежно від умов зберігання. При зберіганні у рекомендованих умовах активність препарату не змінюється.

Рекомендується застосовувати для дітей віком від 2 місяців. Безпека лікування у дітей молодше 2 місяців не доведена. Достатні клінічні дані, що підтверджують доцільність використання Потентоксу для лікування дітей віком до 2 місяців або дітей з тяжкими інфекціями, спричиненими Haemophіlus іnfluenzae типу b, відсутні.

Симптоми

Цефепім

У разі значного перевищення рекомендованих доз, особливо у хворих з порушеною функцією нирок, посилюються прояви побічної дії. Симптоми передозування включають енцефалопатію, що супроводжується галюцинаціями, порушенням свідомості, ступором, комою, міоклонією, епілептиформні напади, нейром’язову збудливість.

Амікацин

Можливі прояви ото- та нефротоксичної дії лікарського засобу та ознак нейром’язової блокади: шум у вухах, втрата слуху, слухові розлади, шкірні висипання, головний біль, запаморочення, пропасниця, парестезії, зниження функції нирок (до ниркової недостатності), пригнічення або параліч дихання, токсичні реакції (атаксія, розлади сечовипускання, спрага, зниження апетиту, нудота, блювання).

Лікування

Слід припинити введення препарату, провести симптоматичну терапію. Для забезпечення виведення Потентоксу з організму потрібне проведення гемодіалізу. Тяжкі алергійні реакції негайного типу потребують застосування адреналіну та інших форм інтенсивної терапії. При перших ознаках блокади нервово-м’язової провідності необхідно припинити введення препарату Потентокс та негайно ввести внутрішньовенно розчин кальцію хлориду або підшкірно розчин прозерину та атропіну. У разі необхідності хворого переводять на штучне дихання.

Найчастішими побічними ефектами були симптоми з боку травного тракту і реакції гіперчутливості.

Побічні реакції, що були зареєстровані в ході лікування цефепімом та амікацином, подано в таблиці 3.

Таблиця 3.

* - Судоми, апное можуть спостерігатись у пацієнтів із порушенням функції нирок, якщо дози Потентоксу для них не перераховували згідно з рівнем креатиніну. При судомах, спричинених застосуванням Потентоксу, застосування препарату слід припинити.

** - Амікацин в основному впливає на слухову функцію. Кохлеарне пошкодження передбачає високочастотну незворотну глухоту і часто спостерігається до того, як стає можливим клінічно визначити порушення слуху.

Термін придатності
2 роки.

Умови зберігання
Зберігати при температурі не вище 25 ºС в оригінальній упаковці та недоступному для дітей місці.

Несумісність
Не змішувати в одній ємності з іншими лікарськими засобами. Застосовувати розчинники, зазначені у розділі «Спосіб застосування та дози».

Упаковка
По 1 флакону у картонній упаковці.

Категорія відпуску
За рецептом.

Виробник
Венус Ремедіс Лімітед.

Місцезнаходження виробника.

Хіл Топ Індустріал Естейт, Джармаджарі, ЕРІР Фазе-1 (Екстен.), Батолі Калан, Бадді, Діст. Солан, Хімачал Прадеш, 173205, Індія.

2 года.

Зберігати при температурі не вище 25 ºС в оригінальній упаковці та недоступному для дітей місці.

Несумісність

Не змішувати в одній ємності з іншими лікарськими засобами. Застосовувати розчинники, зазначені у розділі «Спосіб застосування та дози».

По 1 флакону у картонній упаковці.

За рецептом.

Венус Ремедіс Лімітед.

Хіл Топ Індустріал Естейт, Джармаджарі, ЕРІР Фазе-1 (Екстен.), Батолі Калан, Бадді, Діст. Солан, Хімачал Прадеш, 173205, Індія.