Ванкоміцин-Тева ліофілізат для розчину для ін'єкцій, 500 мг

действующее вещество: vancomycin;

1 флакон содержит 500 мг или 1000 мг ванкомицина в виде гидрохлорида ванкомицина;

другие составляющие: кислота хлористоводородная, натрия гидроксид, вода для инъекций.

Ліофілізат для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізований порошок від майже білого, рожевого до світло-коричневого кольору у вигляді млинця.

Противомикробные средства для системного применения. Гликопептидные антибиотики. Код АТС J01X A01.

Ванкоміцин - це трициклічний глікопептидний антибіотик, який отримують з Amycolatopsis orientalis, та який ефективний проти багатьох грам позитивних мікро організмів. Бактерицидна дія ванкоміцину полягає у пригніченні синтезу бактеріальної стінки за рахунок гальмування полімеризації глікопептидів та селективного інгібування синтезу РНК бактерій. Перехресної резистентності між ванкоміцином та іншими антибіотиками не виникає.

Ванкоміцин особливо ефективний відносно: стафілококів, включаючи Staphylococcus aureusта S. еpidermidis(включаючи метицилінрезистентні штами); стрептококи, включаючи Streptococcus pyogenes, S. agalactiae, Enterococcus faecalis(головним чином, Streptococcus faecalis), S. bovis, групу гемолітичних стрептококів, Streptococcus pneumoniae(включаючи пеніцилін резистентні штами); Clostridium difficile(у тому числі токсикогенні штами-збудники псевдомембранозного ентероколіту); а також дифтероїди.

До ванкоміцину in vitroчутливі Listeria monocytogenes, Lactobacillus species, Actinomyces species, Clostridium speciesта Bacillus species. Він не активний in vitroвідносно грам негативних бактерій, грибів та мікобактерій.

Після внутрішньо венного введення 1 г ванкоміцину концентрація в плазмі крові через 2 години становить 23 мг/л та 8 мг/л – через 11 годин після закінчення введення. Майже 55 % введеного ванкоміцину зв’язується з білками плазми крові. Після внутрішньо венного введення інгібуюча для мікро організмів концентрація препарату виявляється в плевральній, перикарді альній, асцитичній та синовіальній рідинах, у сечі, рідині перитонеального діалізу, у тканинах вушка передсердя. Незважаючи на погане проникнення через м’яку мозкову оболонку в нормі, ванкоміцин в умовах її запалення добре проникає в спинномозкову рідину. Метаболізм цього препарату не значний. Період напів виведення препарату становить в середньому 4 – 6 годин. В перші 24 години близько 75 % введенної дози ванкоміцину виводиться з сечею шляхом клуб очковій фільтрації. У пацієнтів з порушеною функцією нирок виведення ванкоміцину уповільнюється. Так, в пацієнтів з видаленою ниркою період напів виведення становить 7,5 дня.

• Лікування інфекцій, спричинених грам позитивними мікро організмами, які є чутливими до препарату, включаючи метицилінрезистентні штами: ендокардит, сепсис, остеомієліт, менінгіт, інфекції нижніх відділів дихальних шляхів (пневмонія), інфекції шкіри та м’яких тканин;
• лікування пацієнтів, які мають алергію на пеніцилін та цефалоспорини;
• ендокардити спричинені Streptococcus viridansабо S. bovis, ентерококом, S.epidermidisабо дифтероїдами, після протезування клапана серця.

Для профілактики бактеріальних ендокардитів у пацієнтів з резистентністю збудника до пеніциліну, у яких наявні хвороби клапанів (не дивлячись на їхню природу) у випадку лікування зубів чи інших хірургічних втручаннях.

Препарат показаний для перорального застосуваннявиключно для лікування антибіотик-залежних псевдомембранозних колітів, спричинених Clostridium difficileабо Staphylococcus enterocolitis, коли парентеральне застосування Ванкоміцину визнане не ефективним.

• Підвищена чутливість до ванкоміцину;
• І триместр вагітності.

Необхідне спостереження за пацієнтами, які лікуються ванкоміцином одночасно та/або послідовно систематично або місцево з нейро- та/або нефро токсичними препаратами, такими як амфотерицин В, аміноглікозиди, бацитрацин, полі міксин В, колістин, віоміцин або цисплатин, коли є показання.

Одночасне призначення ванкоміцину та анестезуючих речовин може спричинити еритему, гістаміноподібні припливи, анафілактоїдні реакції.

Комбінація ванкоміцину та аміноглікозиду діє синергічно in vitro на Staphylococcus aureus, стрептококи неентерококової групи D, ентерококи та Streptococcus species (різні види).

Для запобігання розвитку побічних реакцій під час швидкого введення препарату, розчин ванкоміцину необхідно вводити повільно протягом 60 хв. Слід відмітити, що побічні реакції, пов’язані із швидкістю введення препарату, можуть проявитися при будь-якій концентрації та швидкості введення препарату та зникнути після закінчення введення препарату.

У пацієнтів, які приймають ванкоміцин може виникнути оборотне і необоротне порушення слуху. В більшості випадків це зустрічається в пацієнтів, які застосовують збільшені дози препарату, які мали проблеми зі слухом (втрата слуху) або які одночасно застосовували інші ото токсичні препарати, такі як аміноглікозиди.

Ванкоміцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які мають порушення ниркової функції, з огляду на ризик виникнення ото токсичності, яка розвивається при високій концентрації препарату в крові та тривалому застосувані.

Через небезпеку розвитку некрозу ванкоміцин вводять тільки внутрішньо венно. Для зменшення небезпеки розвитку некрозу препарат вводять у формі розведеного розчину (як мінімум у 100 мл) та зміною місця введення препарату.

Рекомендується контролю вати рівень концентрації ванкоміцину в сироватці крові у недоношених новонароджених та малюків.

Тривале застосування ванкоміцину може призвести до розвитку резистентних мікро організмів та грибів.

Є повідомлення про випадки псевдомембранозних колітів, спричинених Clostridium difficile, серед пацієнтів, які застосовували ванкоміцин внутрішньовенно.

У період лікування препаратом може знижуватися здатність концентрувати увагу, що слід враховувати при керуванні автомобілем або виконанні роботи, яка вимагає посиленої уваги.

Немає даних щодо безпечності застосування препарату під час вагітності. Призначення ванкоміцину у ІІ, ІІІ триместрах вагітності можливе лише за життєвими показаннями, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Препарат виділяється в грудне молоко, тому при призначенні жінкам, які годують груддю, необхідно припинити годування груддю.

Ванкоміцин застосовується для внутрішньо венного введення. У жодному разі ванкоміцин не можна вводити внутрішньом’язово або у вигляді болюсної ін’єкції через болючість та можливий некроз у місці введення. Тривалість лікування залежить від терапевтичних показань, при яких застосовується препарат.

Внутрішньо венне застосування препарату.

Розчин Ванкоміцин-Тева готують, додаючи 10 мл води для ін’єкцій до 500 мг препарату або 20 мл – до 1000 мг препарату. Після розведення флакони з розчином препарату можуть зберігатися в холодильнику протягом 120 год.

Перед використанням водний розчин препарату розводять мінімум 100 мл одного з наведених розчинників: 5 % розчин глюкози або 0,9 % розчин натрію хлориду (розчини можна зберігати в холодильнику впродовж 96 годин). Концентрація ре конституйованого розчину не повинна перевищувати 5 мг/мл.

Перед застосуванням розведеного розчину слід переконатися, що відсутній осад або зміна кольору.

Препарат вводять безперервно внутрішньо венно краплинно протягом 60 хв.

Пацієнти з нормальною функцією нирок

Дорослі: 500 мг кожні 6 годин або 1000 мг кожні 12 годин. Розчин вводять внутрішньо венно інфузійно не менше 60 хв. Максимальна разова доза – 1000 мг, максимальна добова доза − 2 г.

Діти

Новонароджені віком до 7 днів: початкова доза становить 15 мг/кг маси тіла, а потім – по 10 мг/кг маси тіла кожні 12 годин.

Новонароджені віком від 7 днів до 1 місяця: початкова доза становить 15 мг/кг маси тіла, а потім – по 10 мг/кг маси тіла кожні 8 годин.

Діти віком від 1 місяця: звичайна доза ванкоміцину становить 10 мг/кг маси тіла кожні 6 годин.

Максимальна разова доза для дітей становить 15 мг/кг маси тіла, максимальна добова доза − 2 г.

Пацієнти з розладами функції нирок

Слід відкоригувати дозування відповідно до кліренсу креатині ну за нижче наведеною таблицею.

Початкова доза препарату має становити 15 мг/кг маси тіла, навіть для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня.

Для пацієнтів, які знаходяться на діалізі, початкова доза становить 15 мг/кг маси тіла призначається до досягнення максимальної концентрації в сироватці крові. Рекомендоване дозування – 1,9 мг/кг/добу.

Для пацієнтів із значною нирковою недостатністю рекомендують призначати 250 – 1000 мг препарату 1 раз на день з перервою у декілька днів.

При анурії рекомендують 1000 мг препарату кожні 7 – 10 днів.

Коли відома концентрація креатині ну в сироватці крові, застосовують таку формулу (з урахуванням статі, маси тіла та віку пацієнта) для визначення кліренсу креатині ну. Розрахований кліренс креатині ну (мл/хв) лише визначають, а точний показник кліренсу креатині ну слід вимірювати.

Вміст креатиніну в сироватці крові має бути постійним показником функції нирок. В іншому випадку, отримані показники кліренсу креатині ну не дійсні. Рекомендується спостереження за концентрацією ванкоміцину в сироватці крові у випадках, коли ризик токсичності перевищує зазначені показники: через 2 години після інфузії 1 г препарату пік концентрації становить 20 – 50 мг/л та мінімальна концентрація до введення наступної дози – 5 – 10 мг/л. У випадку коли зазначені показники перевищені рекомендується перегляд дозування.

Пероральне застосування препарату.

До вмісту флакона ванкоміцина додають 50 мл дистильованої води або солодкого сиропу. Розчин препарату може вводитися через назальний зонд.

Дорослі: 500 мг – 2 г препарату за 3-4 прийоми протягом 7 – 10 днів.

Діти: звичайним дозуванням є 40 мг/кг, розподілених на 3-4 прийоми, протягом 7 –10 днів. Загальне щоденне дозування не має перевищувати 2 г.

Препарат можна застосовувати у дітей відразу після народження.

Передозування характеризується посиленням вираженості побічних явищ.

У разі передозування рекомендується лікування, спрямоване на підтримання адекватної клуб очкової фільтрації. Ванкоміцин погано виводиться шляхом діалізу. Надлишок ванкоміцину видаляють шляхом гемофільтрації та гемодіалізу зі смолою полісульфону.

Під час або одразу після швидкого введення препарату в поодиноких випадках, можуть виникати анафілактичні реакції (артеріальна гіпотензія, задишка, диспное, кропив’янка або свербіж), розлади серцевої діяльності (серцева недостатність до зупинки серця). Швидке введення препарату може також спричинити приплив крові до верхньої частини тіла або біль чи спазми м’язів грудей та спини. Ці реакції зазвичай зникають за 20 хв, але можуть спостерігатися протягом декількох годин. Такі реакції практично не зустрічаються при повільному введенні препарату протягом 60 хв.

Нефро токсичність: можлива ниркова недостатність особливо у пацієнтів, які застосовують великі дози ванкоміцину; випадки інтерстиціального нефриту зустрічаються в пацієнтів, які одночасно одержували аміно глікозидні антибіотики або з дисфункцією нирок в анамнезі. При припиненні прийому препарату азотемія зникала практично в усіх пацієнтів.

Ототоксичність: втрата слуху, що асоціюється з прийомом ванкоміцину, зустрічається дуже рідко. В багатьох таких пацієнтів спостерігались порушення функції нирок або втрата слуху до застосування ванкоміцину та вони одночасно приймали ото токсичні препарати. Дуже рідко зустрічається запаморочення. Через можливість розвитку необоротних змін терапію слід припинити при появі шуму у вухах.

Гемопоетичні: можливі нейтропенія, яка розвивається в перший тиждень або пізніше, або при загальній дозі ванкоміцину 25 г або більше. Після закінчення прийому препарату нейтропенія зникає. Можливі також тромбоцит опенія та оборотний агранулоцит оз (рівень гранулоцитів < 500/мм3), лейкопенія, еозинофілі я.

Флебіти: в місці введення може виникнути запалення, некроз тканин, біль.

Різні: нечасті анафілактичні реакції, гарячка, нудота, озноб, почервоніння шкіри, синдром Стівенса-Джонсона та васкуліт.

3 роки.

За рецептом.

AT Фармацевтический завод ТЕВА, Венгрия.